ПОЛЯКАМ

 
   Ще як були ми козаками,
   А унії не чуть було,
   Отам-то весело жилось!
   Братались з вольними ляхами,
   Пишались вольними степами,
   В садах кохалися, цвіли,
   Неначе лілії, дівчата.
   Пишалася синами мати,
   Синами вольними… Росли,
   Росли сини і веселили
   Старії скорбнії літа…
   Аж поки іменем Христа
   Прийшли ксьондзи і запалили
   Наш тихий рай. І розлили
   Широке море сльоз і крові,
   А сирот іменем Христовим
   Замордували, розп'яли…
   Поникли голови козачі,
   Неначе стоптана трава,
   Украйна плаче, стогне-плаче!
   За головою голова
   Додолу пада. Кат лютує,
   А ксьондз скаженим язиком
   Кричить: «Те Deum! Алілуя!..»
 
   Отак-то, ляше, друже, брате!
   Неситії ксьондзи, магнати
   Нас порізнили, розвели,
   А ми б і досі так жили.
   Подай же руку козакові
   І серце чистеє подай!
   І знову іменем Христовим
   Ми оновим наш тихий рай.