Положилъ еси насъ [поношеніе]
   сосъдомъ нашымъ, подражненіе и поруганіе
   сущимъ окрестъ насъ. Положилъ еси насъ въ притчу
   во языцъхъ, покиванію главы въ людехъ.
   Псаломъ 43, ст. 14 и 15.

 

   Як сніг, три пташечки летіли
   Через Суботове і сіли
   На похиленному хресті
   На старій церкві. «Бог простить:
   Ми тепер душі, а не люди,
   А відціля видніше буде,
   Як той розкопуватимуть льох.
   Коли б вже швидче розкопали,
   Тойді б у рай нас повпускали,
   Бо так сказав Петрові Бог:
   Тойді у рай їх повпускаєш,
   Як все москаль позабирає,
   Як розкопа великий льох"».

   Як була я людиною,
   То Прісею звалась;
   Я отутечки родилась,
   Тут і виростала,
   Отут, було, на цвинтарі
   Я з дітьми гуляю
   І з Юрусем-гетьманенком
   У піжмурки граєм.
   А гетьманша, було, вийде
   Та й кликне в будинок,
   Онде клуня. А там мені
 
   І фіг і родзинок -
   Всього мені понадає
   І на руках носить…
   А з гетьманом як приїдуть
   Із Чигрина гості,
   То це й шлють, було, за мною.
   Одягнуть, обують,
   І гетьман бере на руки,
   Носить і цілує.
   Отак-то я в Суботові
   Росла, виростала!
   Як квіточка; і всі мене
   Любили й вітали.
   І нікому я нічого,
   Ніже злого слова,
   Не сказала. Уродлива
   Та ще й чорноброва.
   Всі на мене залицялись
   І сватати стали,
   А у мене, як на теє,
   Й рушники вже ткались.
   От-от була б подавала,
   Та лихо зостріло!
   Вранці-рано, в Пилипівку,
   Якраз у неділю,
   Побігла я за водою…
   Вже й криниця тая
   Замуліла і висохла!
   А я все літаю!..
   Дивлюсь – гетьман з старшиною.
   Я води набрала
   Та вповні шлях і перейшла;
   А того й не знала,
   Що він їхав в Переяслав
   Москві присягати!..
   І вже ледви я, наледви
   Донесла до хати
   Оту воду… Чом я з нею
   Відер не побила!
   Батька, матір, себе, брата,
   Собак отруїла
   Тію клятою водою!
   От за що караюсь,
   От за що мене, сестрички,
   І в рай не пускають.

   А мене, мої сестрички,
   За те не впустили,
   Що цареві московському
   Коня напоїла
   В Батурині, як він їхав
   В Москву із Полтави.
   Я була ще недолітком,
   Як Батурин славний
   Москва вночі запалила,
   Чечеля убила,
   І малого, і старого
   В Сейму потопила.
   Я меж трупами валялась
   У самих палатах
   Мазепиних… Коло мене
   І сестра, і мати
   Зарізані, обнявшися,
   Зо мною лежали;
   І насилу-то, насилу
   Мене одірвали
   Од матері неживої.
   Що вже я просила
   Московського копитана,
   Щоб і мене вбили.
   Ні, не вбили, а пустили
   Москалям на грище!
   Насилу я сховалася
   На тім пожарищі.
   Одна тілько й осталася
   В Батурині хата!
   І в тій хаті поставили
   Царя ночувати,
   Як вертавсь із-під Полтави.
   А я йшла з водою
   До хатини… а він мені
   Махає рукою.
   Каже коня напоїти,
   А я й напоїла!
   Я не знала, що я тяжко,
   Тяжко согрішила!
   Ледве я дійшла до хати,
   На порозі впала.
   А назавтра, як цар вийшов,
   Мене поховала
   Та бабуся, що осталась
   На тій пожарині,
   Та ще й мене привітала
   В безверхій хатині.
   А назавтра й вона вмерла
   Й зотліла у хаті,
   Бо нікому в Батурині
   Було поховати.
   Уже й хату розкидали
   І сволок з словами
   На угілля попалили!..
   А я над ярами
   І степами козацькими
   І досі літаю!
   І за що мене карають,
   Я й сама не знаю!
   Мабуть, за те, що всякому
   Служила, годила…
   Що цареві московському
   Коня напоїла!..

   А я в Каневі родилась.
   Ще й не говорила,
   Мене мати ще сповиту
   На руках носила,
   Як їхала Катерина
   В Канів по Дніпрові.
   А ми з матір'ю сиділи
   На горі в діброві.
   Я плакала; я не знаю,
   Чи їсти хотілось,
   Чи, може, що в маленької
   На той час боліло.
   Мене мати забавляла,
   На Дніпр поглядала;
   І галеру золотую
   Мені показала,
   Мов будинок. А в галері
   Князі, і всі сили,
   Воєводи… і меж ними
   Цариця сиділа.
   Я глянула, усміхнулась…
   Та й духу не стало!
   Й мати вмерла, в одній ямі
   Обох поховали!
   От за що, мої сестриці,
   Я тепер караюсь,
   За що мене на митарство
   Й досі не пускають.
   Чи я знала, ще сповита,
   Що тая цариця -
   Лютий ворог України,
   Голодна вовчиця!..
   Скажіте, сестриці?
 
   «Смеркається. Полетимо
   Ночувати в Чуту.
   Як що буде робитися,
   Відтіль буде чути».
   Схопилися, білесенькі,
   І в ліс полетіли,
   І вкупочці на дубочку
   Ночувати сіли.

   1
 
   Крав! крав! крав!
   Крав Богдан крам.
   Та повіз у Київ,
   Та продав злодіям
   Той крам, що накрав.
 
   2
 
   Я в Парижі була
   Та три злота з Радзивілом
   Та Потоцьким пропила.
 
   З
 
   Через мост идет черт,
   А коза по воде.
   Быть беде. Быть беде.
 
   Отак кричали і летіли
   Ворони з трьох сторон, і сіли
   На маяку, що на горі
   Посеред лісу, усі три.
   Мов на мороз, понадувались,
   Одна на другу позирали,
   Неначе три сестри старі,
   Що дівували, дівували,
   Аж поки мохом поросли.
 
   1
   Оце тобі, а це тобі.
   Я оце літала
   Аж у Сибір та в одного
   Декабриста вкрала
   Тро[хи] жовчі. От, бачите,
   Й є чим розговіться!
   Ну, а в твоїй Московщині
   Є чим поживиться?
   Чи чортма й тепер нічого?
 
   3
   Э… сестрица, много:
   Три указа накаркала
   На одну дорогу…
 
   1
   На яку це? На ковану?
   Ну, вже наробила…
 
   3
   Да шесть тысяч в одной версте
   Душ передушила…
   1
   Та не бреши, бо тілько п'ять,
   Та й то з фоном Корфом.
   Ще й чваниться, показує
   На чужу роботу!
   Капусниця! закурена…
   А ви, мості-пані?
   Бенкетуєте в Парижі,
   Поганці погані!
   Що розлили з річку крові
   Та в Сибір загнали
   Свою шляхту, то вже й годі,
   Уже й запишались.
   Ач, яка вельможна пава…
 
   2 і З
   А ти що зробила??
 
   1
   А дзуськи вам питать мене!
   Ви ще й не родились,
   Як я отут шинкувала
   Та кров розливала!
   Дивись, які! Карамзіна,
   Бачиш, прочитали!
   Та й думають, що ось-то ми!
   А дзусь, недоріки!
   В колодочки ще не вбились,
   Безпері каліки!..
 
   2
   Не та рано встала,
   Що до світа упилася…
   А та, що й проспалась!
 
   1
   Упилася б ти без мене
   3 своїми ксьондзами?
   Чортма хисту! Я спалила
   Польщу з королями;
   А про тебе, щебетухо,
   І досі б стояла.
   А з вольними козаками
   Що я виробляла?
   Кому я їх не наймала,
   Не запродавала?
   Та й живущі ж, проклятущі!
   Думала, з Богданом
   От-от уже поховала.
   Ні, встали, погані,
   Із шведською приблудою…
   Та й тойді ж творилось!
   Аж злішаю, як згадаю…
   Батурин спалила,
   Сулу в Ромні загатила
   Тілько старшинами
   Козацькими… а такими,
   Просто козаками,
   Фінляндію засіяла;
   Насипала бурта
   На Орелі… на Ладогу
   Так гурти за гуртом
   Виганяла та цареві
   Болота гатила.
   І славного Полуботка
   В тюрмі задушила.
   Отойді-то було свято!
   Аж пекло злякалось.
   Матер Божа у Ржавиці
   Вночі заридала.
 
   З
   И я таки пожила:
   С татарами помутила,
   С мучителем покутила,
   С Петрухою попила
   Да немцам запродала.
 
   1
   Та ти добре натворила:
   Так кацапів закрепила
   У німецькі кайдани -
   Хоч лягай та й засни.
   А в мене ще, враг їх знає,
   Кого вони виглядають.
   Вже ж і в крепость завдала,
   І дворянства страшну силу
   У мундирах розплодила,
   Як тих вошей розвела;
   Все вельможнії байстрята!
   Вже ж і Січ їх бісновата
   Жидовою поросла.
   Та й москаль незгірша штука:
   Добре вміє гріти руки!
   І я люта, а все-таки
   Того не зумію,
   Що москалі в Україні
   З козаками діють.
   Ото указ надрукують:
   «По милості Божій,
   І ви наші, і все наше,
   І гоже, й негоже!»
   Тепер уже заходились
   Древности шукати
   У могилах… бо нічого
   Уже в хаті взяти;
   Все забрали любісінько.
   Та лихий їх знає,
   Чого вони з тим поганим
   Льохом поспішають.
   Трошки, трошки б підождали,
   І церква б упала…
   Тойді б разом дві руїни
   В «Пчеле» описали…
 
   2 і З
   Чого ж ти нас закликала?
   Щоб на льох дивиться?
 
   1
   Таки й на льох. Та ще буде
   Два дива твориться.
   Сю ніч будуть в Україні
   Родиться близнята.
   Один буде, як той Гонта,
   Катів катувати!
   Другий буде… оце вже наш!
   Катам помагати.
   Наш вже в череві щипає…
   А я начитала,
   Що, як виросте той Гонта,
   Все наше пропало!
   Усе добро поплюндрує
   Й брата не покине!
   І розпустить правду й волю
   По всій Україні!
   Так от бачите, сестриці,
   Що тут компонують!
   На катів та на все добре
   Кайдани готують!
 
   2
   Я золотом розтопленим
   Заллю йому очі!..
 
   1
   А він, клятий недолюдок,
   Золота не схоче.
   3
   Я царевыми чинами
   Скручу ему руки!..
 
   2
   А я зберу з всього світа
   Всі зла і всі муки!..
 
   1
   Ні, сестриці. Не так треба.
   Поки сліпі люде,
   Треба його поховати,
   А то лихо буде!
   Он, бачите, над Києвом
   Мітла простяглася,
   І над Дніпром і Тясмином
   Земля затряслася?
   Чи чуєте? Застогнала
   Гора над Чигрином.
   О!.. Сміється і ридає
   Уся Україна!
   То близнята народились,
   А навісна мати
   Регочеться, що Йванами
   Обох буде звати!
   Полетімо!.. – Полетіли
   Й, летячи, співали:
 
   1
   Попливе наш Іван
   По Дніпру у Лиман
   З кумою.
 
   2
   Побіжить наш ярчук
   В ірій їсти гадюк
   Зо мною.
 
   3
   Как хвачу да помчу,
   В самый ад полечу
   Стрелою.

   Один сліпий, другий кривий,
   А третій горбатий.
   Йшли в Суботов про Богдана
   Мирянам співати.
 
   1
   Що то сказано, ворони.
   Уже й помостили,
   Мов для їх те сідало
   Москалі зробили.
 
   2
   А для кого ж? Чоловіка,
   Певне, не посадять
   Лічить зорі…
 
   1
   Ти то кажеш.
   А може, й посадять,
   Москалика або німця.
   А москаль та німець
   І там найдуть хлібець.
 
   З
   Що це таке верзете ви?
   Які там ворони?
   Та москалі, та сідала?
   Нехай Бог боронить!
   Може, ще нестись заставлять,
   Москаля плодити.
   Бо чутка є, що цар хоче
   Весь світ полонити.
 
   2
   А може, й так! Так на чорта ж
   Їх на горах ставить?
   Та ще такі височенні,
   Що й хмари достанеш,
   Як вилізти…
 
   3
   Так от же що:
   Ото потоп буде.
   Пани туда повилазять
   Та дивиться будуть,
   Як мужики тонутимуть.
 
   1
   Розумні ви люди,
   А нічого не знаєте!
   То понаставляли
   Ті фігури он для чого:
   Щоб люди не крали
   Води з річки та щоб нишком
   Піску не орали,
   Що скрізь отам за Тясьмою.
 
   2
   Чортзна-що провадить!
   Нема хисту, то й не бреши.
   А що, як присядем
   Отутечки під берестом
   Та трохи спочинем!
   Та в мене ще шматків зо два
   Є хліба в торбині,
   То поснідаєм в пригоді,
   Поки сонце встане… -
   Посідали. – А хто, братця,
   Співа про Богдана?
   З
   Я співаю. І про Ясси,
   І про Жовті Води,
   І містечко Берестечко.
 
   2
   В великій пригоді
   Нам сьогодня вони стануть!
   Бо там коло льоху
   Базар люду насходилось,
   Та й панства не трохи.
   От де нам пожива буде!
   Ану, заспіваєм!
   Проби ради…
 
   1
   Та цур йому!
   Лучше полягаєм
   Та виспимось. День великий.
   Ще будем співати.
 
   З
   І я кажу: помолимось
   Та будемо спати.
 
   Старці під берестом заснули;
   Ще сонце спить, пташки мовчать,
   А коло льоху вже проснулись
   І заходилися копать.
 
   Копають день, копають два,
   На третій насилу
   Докопалися до муру
   Та трохи спочили.
   Поставили караули.
   Ісправник аж просить,
   Щоб нікого не пускали,
   І в Чигрин доносить
   По начальству. Приїхало
   Начальство мордате,
   Подивилось. «Треба, – каже, -
   Своди розламати,
   Вєрнєй дєло…». Розламали,
   Та й перелякались!
   Костяки в льоху лежали
   І мов усміхались,
   Що сонечко побачили.
   От добро Богдана!
   Черепок, гниле корито
   Й костяки в кайданах!
   Якби в форменних, то добре:
   Вони б ще здалися…
   Засміялись… А ісправник
   Трохи не сказився!
   Що нічого, бачиш, взяти,
   А він же трудився!
   І день і ніч побивався
   Та в дурні й убрався.
   Якби йому Богдан оце
   У руки попався,
   У москалі заголив би,
   Щоб знав, як дурити
   Правительство!! Кричить, біга,
   Мов несамовитий.
   Яременка в пику пише,
   По-московській лає
   Увесь народ. І на старців
   Моїх налітає.
   «Вы что делаете, плуты!!»
   «Та ми, бачте, пане,
   Співаємо про Богдана…»
   «Я вам дам Богдана,
   Мошенники, дармоеды!
   И песню сложили
   Про тако[го] ж мошенника…»
   «Нас, пане, навчили…»
   «Я вас навчу!.. Завалить им!»
   Взяли й завалили -
   Випарили у московській
   Бані-прохолоді.
   Отак пісні Богданові
   Стали їм в пригоді!!
   Так малий льох в Суботові
   Москва розкопала!
   Великого ж того льоху
   Ще й не дошукалась.
 
   [1845, Миргород]