Книга VII
Полімнія
Переклад А.Білецького
 

 
   © А.Білецький (переклад, примітки), 1993
 

 
OCR & Spellcheck: Aerius ( ae-lib.org.ua ) 2003
 

 
«Гей ви лихі бідолахи! Навіщо сидіти? Тікайте,
Ген-де край світу! Домівки та міста вершину покиньте.
Все в небезпеці жахливій у тебе, і тім'я і тіло,
Руки і ноги зазнають біди, всі суглоби і тулуб,
Все вони знищать, ніщо не залишиться цілим.
Полум'я й лютий Арей сірійський на колесниці.
Інших багато твердинь крім твоєї без жалю він згубить.
Храми безсмертних богів віддасть він вогню на поталу,
Нині ці боги стоять, гірким обливаючись потом,
Трусяться, пройняті страхом, а з гребня даху над ними
Кров торнотмаста струмує, нещасть неминучая провість.
Геть із храму тікайте, до лиха готуючи душу».
141. Почувши це, посланці афінян були охоплені великим сумом. Коли вони були так прикро вражені цим несприятливим оракулом, Тімон, син Андробула, один із найвидатніших дельфійських громадян, порадив їм, узявши віти благальників і вдруге попросити оракул у пророчому святилищі. Афіняни пішли за його порадою, прийшли туди і сказали: «Боже! Дай нам якийсь кращий оракул для нашої вітчизни, постався поблажливо до цих благальницьких віт, що ми їх тримаємо, інакше ми не вийдемо з храму, але зостанемося тут на цьому місці, поки не помремо». Так вони казали, поки пророчиця не дала їм другий оракул:
«Там на Олімпі не може Паллада власкавити Зевса.
Марно благаючи батька, потоками слів велемудрих.
Знову скажу тобі слово, що буде міцніше за крицю,
Буде здобуто місця, на горбі, де оселя Кекропа(1),
Буде спаплюжено ще Кіферона священну печеру.
Мур дерев'яний всевидячий дасть Олімпієць Афіні,
Цей серед інших руїн зостанеться сам непорушним.
Він урятує й тебе і дітей тобі милих у місті,
Ти не чекай непохитно приходу піхоти й кінноти,
Спину до них оберни, відступай, відходи обережно.
День ще настане і ти відіб'єш осоружного Перса.
О Саламіне святий! Дітей ти багато загубиш.
Там, як Деметри дари засівають, а згодом збирають».
142. Цей оракул посланці визнали менш зловісним за попередній і, справді, він і був таким, вони записали його і відбули до Афін. Коли повернулися і оголосили його на народних зборах, тоді було висловлено багато різних думок для пояснення цього оракулу, і, власне, дві протилежні, а саме: дехто з старіших казав, що, на його думку, оракул натякає на те, що Акрополь буде врятовано, адже колись його було оточено парканом із паліччя. Отже, вони вважали, що це і є дерев'яний мур(1). Інші, навпаки, вважали, що бог натякає на кораблі, і наполягали на тому, щоб залишити осторонь усе інше і готувати до бою кораблі. Але тих, які казали, що кораблі це і є дерев'яний мур, непокоїли два останніх вірші, котрі вимовила Піфія: «О Саламіне святий! Дітей ти багато загубиш, Там, як Деметри дари засівають, а згодом збирають». Від цих віршів виникло збентеження в думках тих, які наполягали на тому, що кораблі – це дерев'яний мур, бо тлумачі оракулів розуміли так, що коли готувалися до морського бою, їм призначено долею бути переможеними у водах біля Саламіну.
143. Була тоді в Афінах людина, яка недавно відзначилася як одна з першорядних осіб у державі(1), ім'я її було Фемістокл, син Неокла. Ця людина заперечувала, що тлумачі оракулів правильно тлумачили їх, доводячи, що якби, справді, у вірші йшлося про афінян, бог, на її думку, не висловив би свій оракул так високомовно, і замість «О, святий Саламіне!» сказав би «Проклятий Саламіне», якби справді йшлося про те, що афіняни мали загинути біля нього, але для того, хто правильно тлумачить оракул, бог це сказав про ворогів, а не про афінян. Отже, він порадив їм готуватися до морського бою, бо там вони будуть за дерев'яними мурами. Таку думку висловив Фемістокл і афіняни вирішили, що вона краща за думку тлумачів оракулів, які наполягали на тому, що не треба готуватися до морського бою і, коротко кажучи, вони радили зовсім не чинити опору, але покинути (2) Аттіку і оселитися десь в іншому місці.
144. Перед тим ще одна думка Фемістокла з іншого приводу була визнана за найкращу. Це було на той час, коли державна казна афінян одержала значні суми з копалень(2) на Лавріоні і кожна особа мала безпосередньо отримати свою долю в десять драхм (3). Тоді Фемістокл умовив їх змінити рішення і відмовитися від такого розподілу і на ці гроші побудувати двісті кораблів (4) для війни, а він мав на увазі війну з егінцями. Справді, ця війна, яка тоді почалася, врятувала Елладу, бо змусила афінян стати моряками. Ті кораблі тоді не було використано за призначенням, для якого їх було побудовано, але вони згодом придалися для Еллади. Отже, кораблі, побудовані перед тим, були в розпорядженні афінян і їм довелося побудувати ще й інші. Після одержання оракулу вони порадилися і вирішили згідно з порадою бога виступити проти варварів, які йшли на Елладу, на своїх кораблях і з усім своїм військом спільно з еллінами, які хотіли приєднатися до них.
145. Отакі оракули було дано афінянам. Тоді елліни зібралися в одному місці, керуючись найкращими почуттями щодо Еллади і почали радитися(1), обмінялися думками і запевненнями у взаємній довірі, і на своїй нараді вирішили, що передусім їм треба покласти кінець усякій ворожнечі і війнам, що тривали між ними, а їх було втягнено ще й в деякі інші війни, але безсумнівно найбільшою була війна між афінянами та егінцями. Потім, довідавшись, що Ксеркс із своїм військом перебуває в Сардах (2), вони вирішили послати в Азію шпигунів, щоб зібрати відомості про цареві війська і послати в Аргос вісників, щоб скласти союз проти персів, а ще інших послали до Сіцілії, до Гелона, сина Дейномена, і на Керкіру просити допомоги для Еллади, а ще інших на Кріт із думкою про те, що треба порозумітися для спільної справи, бо страшна небезпека загрожувала однаково всім. Щодо військової сили Гелона, казали, що вона дуже велика і що нема іншої такої в Елладі, порівняно з якою вона не була б більшою.
146. Прийнявши такі рішення і припинивши взаємну ворожнечу, вони насамперед послали трьох людей до Азії як шипгунів. Вони прибули до Сардів, дізналися про кількість військ Царя, але коли їх було викрито, стратеги сухопутного війська поставили їх на тортури, а потім повели їх на страту. їх було засуджено на смерть, але щойно про це довідався Ксеркс, як він не ухвалив такого рішення стратегів і послав декого з своїх списоносців із наказом, якщо вони знайдуть шпигунів ще живими, привести їх до нього. Коли вони їх знайшли ще живими, то привели їх до Царя, а коли він дізнався, для чого вони прибули, він наказав списоносцям, щоб вони повели їх усюди і показали усю піхоту та всю кінноту, а коли вже наситяться цим видовищем, щоб відпустили їх, не завдавши їм ніякої шкоди і нехай вони йдуть, куди хочуть.
147. Він дав такий наказ і додав, якби було вбито шпигунів, елліни не довідалися б заздалегідь про те, що його військові сили вищі за всяке уявлення, а крім того, це не завдало б великої шкоди ворогам, коли б трьох їхніх воїнів було б убито. Проте, якщо повернуться ці люди в Елладу і елліни почують, які його сили, вони мабуть підкоряться йому, так він гадав, поступляться своєю свободою, не чекаючи на похід, що готується, і так не треба буде прикладати зусилля, виступаючи проти них. Таке його рішення схоже на інше: коли Ксеркс перебував в Абідосі, він побачив кораблі, що перевозили збіжжя(1) з Понту Евксіну через Геллеспонт, прямуючи до Егіни та Пелопоннесу. Скоро ті перси, які там перебували, довідалися, що ці кораблі належать ворогам, як уже були готові захопити їх і дивилися на Царя, коли він дасть наказ про це. Проте, Ксеркс запитав їх, куди пливуть кораблі. «Вони пливуть до твоїх ворогів, владарю, і перевозять збіжжя», відповіли вони йому. «Ну,– сказав він,-хіба і ми не пливемо саме туди, куди пливуть вони з усім нашим спорядженням та збіжжям? Яку шкоду завдають вони нам тим, що перевозять для нас збіжжя?»
148. Отже, так цих шпигунів було відпущено після того, як вони дізналися про стан речей, і вони повернулися до Європи, а елліни, які заприсягалися, що воюватимуть усі разом проти Перса, після визволення шпигунів послали вісників до Аргосу. За словами самих аргосців ось як це сталося в них. Вони заздалегідь дізналися про те, що задумав Варвар проти Еллади, довідалися і зрозуміли, що елліни захочуть узяти їх із собою проти Перса і послали питаючих у Дельфи, щоб ті запитали бога, що краще за все їм робити, бо невдовзі перед тим(1) лакедемонці з Кле-оменом, сином Анаксандріда, повбивали шість тисяч їхніх людей і саме для цього вони послали своїх запитуючих (2). А Піфія, відповідаючи на їхнє запитання, дала їм такий оракул:
«Ворог сусідям своїм, ти улюбленцю милий безсмертним,
Спис наготові тримай, щоб не бути узятим зненацька,
Голову лиш бережи, бо вона тобі тіло врятує».
Такий оракул дала їм Піфія ще перед тим, а згодом, коли вісники нарешті прибули в Аргос, і вони з'явилися перед радою, і переказали те, що їм було наказано сказати. А радники відповіли їм на їхнє прохання, що аргосці готові приєднатися до інших еллінів, якщо перед тим складуть мирний договір на тридцять років із лакедемонцями і якщо їм буде доручено командування над половиною всіх союзних військ, хоча було б справедливим (3), щоб вони командували всім військом, але незважаючи на це, вони згодні командувати половиною його.
149. Таку відповідь, кажуть аргосці, дала вісникам їхня рада, хоч пророче святилище заборонило їм скласти такий союз із еллінами. Проте, хоч вони мали страх перед оракулом, але були готові скласти мирний договір на тридцять років, щоб за цей час змужніли їхні сини. Якщо не відбудеться договір, то крім нещастя, що їх спіткало, з ними може статися ще якась інша напасть у війні з Персом, і вони потрапляють під владу лакедемонців. Тоді спартанські вісники відповіли їм такими словами: щодо мирного договору, то вони про нього розкажуть народним зборам(1), а щодо командування, то їм доручено сказати, що вони мають двох царів (2), тоді як аргосці мають лише одного. Отже, не можна відібрати командування в одного з двох царів, але ніщо не заважає аргосцям, щоб їхній цар погоджувався з двома спартанськими царями. Аргосці говорять, що вони не змогли дозволити командувати над ними спартанцям, але воліли краще, щоб над ними владарювали варвари, аби не підкорятися лакедемонцям, і оголосили вісникам, щоб вони покинули аргоську країну до заходу сонця, а якщо вони цього не зроблять, то до них поставляться як до ворогів.
150. Так про це розповідають аргосці. Проте, існує ще й інший переказ(1), що поширюється в Елладі, а саме, що Ксеркс ще перед тим, як вирушити в похід на Елладу, послав до Аргосу вісника і той, коли прибув, сказав їм таке: «Шановні аргосці! Цар Ксеркс звертається до вас. Ми гадаємо, що нашим предком був Перс (2), син Персея, сина Данаї, і Андромеди, дочки Кефея. Отже, ми все ж таки ваші нащадки. Таким чином, ні нам не слід виступати в похід проти наших предків, ні вам, ідучи на допомогу іншим, виступати проти нас, але спокійно залишайтеся у вашій країні. Бо якщо все буде так, як я планую, не буде народу, якого я шануватиму більше, ніж вас». Коли аргосці почули це, то визнали, що ця справа дуже важлива і на цей час вони не дали ніякої відповіді і не попросили нічого для себе, але коли елліни спробували перетягти їх на свій бік, тоді вже, добре розуміючи, що лакедемонці не дадуть їм узяти участь в командуванні, як вони їх просили, вони використали цей привід, щоб залишитися спокійними.
151. Із цим переказом погоджується і ще одна інша подія, що відбулася, як кажуть деякі елліни, за багато років пізніше. Сталося так, що в Сусах, місті Мемнона, опинилися прибулі туди в іншій справі Каллій, син Гіппоніка, та інші посли афінян і саме тоді і аргосці послали своїх людей у Суси, щоб запитати Артаксеркса, сина Ксеркса, чи ще продовжується дружба(1), яку склали вони з Ксерксом або він уважає їх за ворогів. Артаксеркс заявив їм, що без сумніву вона продовжується і що нема жодного міста, яке він уважав би настільки дружнім, наскільки місто Аргос (2).
152. Чи справді Ксеркс посилав в Аргос вісника, який переказав те, що я навів, і чи посланці аргосців прибули до Сусів і запитували Артаксеркса про дружбу держав, я про це не можу з певністю сказати, і не хочу висловлювати думки, протилежної до того, що твердять самі аргосці. Я знаю лише те, що якби всі люди принесли в одне місце кожен із них своє лихо, щоб обміняти його на лихо своїх сусідів, то кожен, розглядівши чуже лихо, а потім своє, яке він приніс із собою, охоче забрав би його і повернувся б додому. І якщо воно так, то поводження аргосців було не найгіршим. Але я маю своїм обов'язком писати, що кажуть, проте я не зобов'язаний беззаперечно вірити всьому, що кажуть, і це стосується до всього мого оповідання. Справді, існують люди, які дійшли до того, що твердять, ніби аргосці покликали Ксеркса піти проти Еллади, бо не мали успіху у війні з лакедемонцями, і ніби зони хотіли, аби сталося щось інше в їхньому тужливому становищі.
153. Я досить уже сказав про аргосців. Інші посланці від союзників прибули на Сіцілію, щоб зустрітися з Гелоном, і серед посланців був і лакедемонець Сіагр. Предок цього Гелона, переселився в Гелу з острова Телосу, що поблизу від Тріопія, тоді, коли ліндосці з Радосу і Антіфем заснували Гелу, і він узяв у цьому участь. Із бігом часу його нащадки стали гієрофантами(1) підземних богів і продовжують обіймати цю посаду, яку одержав від своїх предків Телін у такий спосіб. Деякі громадяни Гели зазнали поразки під час повстання в місті і знайшли притулок у Макторії, в місті, яке розташовано на північ від Гели. Телін повернув їх у Гелу, не маючи з собою жодного війська, але лише з допомогою священного начиння цих богів. Звідки він роздобув їх, чи він сам придбав їх, я не можу сказати. Хоч як там було, але з їхньою допомогою він повернув громадян до міста з умовою, що їхні нащадки будуть гієрофан-тами цих богів. Як би то не було, для мене воно залишається незрозумілим, як це розповідають, що Телінові пощастило зробити такий великий подвиг, бо подібні подвиги, я гадаю, не може зробити якась пересічна людина, але лише людина з відважною душею і з рідкісною чоловічою силою. Але про Теліна розповідають мешканці Сіцілії, що він був повною протилежністю цього, тобто людиною жінкуватою та млявою. І ось у такий спосіб він придбав це начиння.
154. Коли помер Клеандр(1), син Пантарія (2), який був тираном Гели протягом семи років і якого вбив якийсь громадянин Гели Сабілл, владу одержав брат Клеандра Гіппократ. Коли тираном був Гіппократ, Гелон , нащадок гієрофанта Теліна разом із багатьма іншими і з Айнесідемом, сином Патайка, який був зброєносцем Гіппократа… Трохи згодом через свою відважність він був призначений начальником усієї кінноти. Отже, коли Гіппократ облягав Калліполь і Наксос(1), і Занклу, і Леонтіни (5), і ще й Сіракуси (6) та багато варварських міст, під час цих воєн Гелон виявив надзвичайну відвагу. Із тих міст, що я їх перелічив, крім Сіракус, усі були підкорені Гіппократом. Але сіракусян, які зазнали поразки біля річки Елора, врятували корінфяни та керкірейці(1). їх визволили союзники з умовою, щоб сіракусяни передали Гіппократові Камаріну(8), що колись належала їм.
155. Коли Гіппократ був тираном, а його брата було вбито поблизу Гібли(1), під час його походу проти сікелів, тоді Гелон під приводом нібито хотів допомогти синам Гіппократа Евклейдові та Клеандрові в боротьбі проти громадян, які не хотіли' їм підкоритися, а насправді скоро він силою зброї переміг мешканців Гели, захопив владу, усунувши синів Гіппократа. Після цієї події, коли ті сіракусяни, що їх називають гаморами(2), було вигнано народом та їхніми власними рабами, яких називали кілліріями (3), Гелон повернув із міста Касміни (4) сіракусян на їхню батьківщину і тоді захопив і це місто, бо сіракусяни, коли Гелон виступив проти них, віддали йому своє місто і підкорилися йому (5).
156. Коли він заволодів Сіракусами, то залишив без уваги Гелу, де перед тим владарював. Він передав її своєму братові Гіерону, а сам зміцнив Сіракуси, які стали для нього всім(1). Трохи згодом це місто збільшилося і почало процвітати. Спершу він переселив сюди усіх камарінзйців і зробив їх сіракуськими громадянами і зруйнував дощенту місто Камаріну. Згодом те саме, що з камарінейцями, він зробив із половиною і навіть більше мешканців Гели. Щодо сіцілійських мегарців, які, перебуваючи в облозі і змушені були піддатися, то їхніх товстосумів, що виступили з війною проти нього, і через це чекали, що він їх повбиває, він також переселив у Сіракуси і зробив їх громадянами цього міста, а мегарський простолюд, котрий не був причетний до війни і не рчікував для себе жодного лиха, він також виселив у Сіракуси і продав іх як рабів за межі Сіцілії. Таке саме він зробив і з сіцілійськими евбейцями (2), спершу відокремивши знатних людей від простого люду. Так він учинив і з тими, і з іншими, бо гадав, що дуже прикро жити з простолюддям. Ось так Гелон став могутнім тираном.
157. І тоді, коли посланці еллінів прибули до Сіракус, вони зустрілися з Гелоном і звернулися до нього з такою промовою: «Нас послали(1) лакедемонці та афіняни і їхні союзники, щоб ми умовили тебе встати на їхній бік проти Варвара, бо, звичайно, ти знаєш, хто загрожує Елладі. Отже, цей Перс зв'язав мостами береги Геллеспонту і привів із собою з Азії всі військові сили Сходу, і він готовий вирушити в похід на Елладу під приводом, ніби він виступає проти Афін, але він насправді задумав підкорити своїй владі всю Елладу. А ти, маючи таку велику силу і становивши певну частину Еллади і не маленьку, бо володієш Сіцілією(2), прийди на допомогу тим, хто обороняє свободу Еллади і будь разом із ними визвольником. Бо якщо об'єднається вся Еллада, тоді збереться потужна сила, спроможна виступити проти загарбників. Проте, якщо одні з нас зрадять, інші відмовляться допомогти, а елліни із здоровим глуздом залишаться в меншості, тоді можна побоюватися, що загине вся Еллада. Не думай, що Перс, коли нас приневолить, не схоче і тебе приневолити, але вживи своєчасно заходів. Якщо допоможеш нам, і себе збережеш. Справи, про які дбають заздалегідь, звичайно, завершуються щасливо».
158. Так вони сказали, проте Гелон зустрів їх дуже неприязно і сказав: «Слухайте, елліни! Цими вашими своєкорисливими промовами ви наважилися запросити мене бути вашим союзником проти Варвара? А ви самі, коли я іншим разом просив вас прийти мені на допомогу проти варварського війська(1), на той час, коли я посварився з карфагенянами і благав вас помститися за смерть Доріея, сина Анаксандріда, якого вбили егестейці, коли я пропонував вам спільними силами відвоювати гавані (2), від яких ви мали багато користі, і заради мене ви не прийшли допомогти мені, і не помстилися за смерть Доріея, і хоч це залежало від вас, усю цю країну ви покинули на поталу варварам. Ну, годі з цим: тепер усе для мене обернулося на краще. А тепер, коли війна дійшла до вас, ви згадали за Гелона. Проте, хоч ви з такою зневагою поставилися до мене, я не хочу бути подібним до вас, і я готовий вам допомогти. Я дам вам двісті трієр і двадцять тисяч гоплітів, дві тисячі вершників, дві тисячі лучників, дві тисячі пращників і дві тисячі легкої кінноти. Я беру також на себе обов'язок приставити харчі для всього еллінського війська до кінця війни. Але я даю всі ці обіцянки з такою певною умовою, що я буду начальником і проводарем еллінів у війні проти варварів. Інакше я не прийду на допомогу вам, і не пришлю вам свого війська».
159. Коли цю промову почув Сіагр, він не утримався і сказав Гело-нові: «Ах! Неодмінно гірко заплакав би внук Пелопа Агамемнон, дізнавшися, що Гелон і сіракусяни позбавили проводу спартанців. Але ти не скажеш більше такого, нібито ми передали тобі командування. Якщо ти справді хочеш допомогти Елладі, то знай, що ти будеш під проводом лакедемонців, а якщо ти не вважаєш за правильне, щоб тобою командували інші, тоді не приходи нам на допомогу!»(1)
160. Коли Гелон зрозумів із слів Сіагра, що його умову не буде прийнято, він зробив їм таку остаточну пропозицію: «Слухай, спартанцю! Коли ображають якусь людину, вона звичайно спалахує гнівом. Проте ти, незважаючи на те, що твої слова мене принизили, не змусив мене дати тобі негативну відповідь. І через те, що ви в питанні про командування не поступливі, цілком зрозуміло, що і я ще більше не поступливий, бо я проводар численного війська і великого флоту. Проте, якщо моя умова для вас не прийнятна, ми зробимо вам деякі поступки щодо першої нашої пропозиції. Отже, якщо ви матимете командування над сухопутним військом, то я командуватиму флотом. Якщо, навпаки, ви хочете командувати на морі, тоді я командуватиму на суші. Цим ви маєте задовольнитися і йдіть собі геть, утративши таких могутніх союзників».
161. Отакі пропозиції зробив Гелон, але афінський посланець випередив лакедемонця і відповів такими словами: «Царю сіракусян!(1) Еллада послала нас до тебе, бо їй потрібний не проводар, а військо. Проте ти не хочеш послати військо, якщо не будеш воєначальником Еллади, але намагаєшся бути стратегом. Поки ти прагнув проводу над усім еллінським військом, ми, афіняни, були спокійні, адже ми знали, що лакедемонець здатний своєю відповіддю захистити інтереси нас обох. Проте, оскільки ми не погодилися, щоб ти став архистратегом усього нашого війська, ти хочеш тепер бути проводарем флоту, але справа в тому, прошу пробачення, що якби лакедемонець погодився призначити тебе на цю посаду, ми були б проти цього призначення. Бо така посада належить нам, якщо її не вимагають для себе лакедемон-ці. Звичайно, проти того, щоб вони, коли хочуть, одержали цей провід, ми не заперечуємо, але нікому іншому ми не дозволимо бути проводарем флоту. Бо в цьому випадку ми незаслужено придбали б наймогутні-ший флот Еллади, коли дозволили б, щоб їм командували сіракуся-ни. Адже ми, афіняни, найдавніше плем'я, єдині серед еллінів, не змінили місцеперебування і про яких ще поет Гомер сказав, що той, хто прибув із нашого міста до Трої, був найкращим воєначальником. Отже, ми цілком маємо право говорити, як ми кажемо».
162. Гелон на це відповів так: «Слухайте, ви, афіняни! Здається, що ви маєте проводарів, але не маєте людей, якими вони могли б командувати. Отже, якщо ви нічим не хочете поступитися, але наполягаєте на своєму, краще повертайтеся якнайшвидше додому і сповістіть Елладу, що для неї весну викреслено з року (тут я наведу зміст цього речення, про що в ньому йдеться: відомо, що весна це найкраща доба року, як Гелонове військо найкраще в Елладі. Отже, якщо Еллада втратила союз із ним, це так само, як би рік не мав весни).
163. Нарешті, після цих переговорів представники еллінів відпливли. Тим часом Гелон, побоючися, що елліни не спроможуться подолати Варвара, а з другого боку, вважаючи для себе приниженим, щоб сіці-лійський тиран , прибувши на Пелопоннес, воював під проводом лакеде-монців, не сх,отів пристати на пропозицію еллінів, але пішов іншим шляхом. Отже, скоро він довідався, що Перс перейшов через Геллеспонт, він послав до Дельфів на трьох п'ятдесятивесельних кораблях мешканця Косу, Кадма, сина Скіфа (2), який мав із собою багато грошей і мав переказати пропозиції про дружбу. Він повинен був стежити за ходом битви і, якщо переможе Варвар, дати йому гроші, а також землю та воду тих країв, де Гелон був тираном, а в протилежному разі, якщо переможуть елліни, повернутися на Сіцілію.
164. Цей Кадм перед тим, як відбулися ці події, успадкував від свого батька владу на Косі, досить міцну, але добровільно, хоч йому не загрожувала якась небезпека, лише завдяки властивому йому почуттю справедливості, передав цю владу народові Косу і переїхав на Сіцілію, де з допомогою самосців(1) захопив Занклу, яка змінила свою назву і стала називатися Мессеною (2). Отже, цього Кадма, який прибув на Сіцілію під час згаданих подій, керуючись почуттям справедливості, Гелон, упевнившися в тому, що Кадм справді був справедливою людиною, послав із таким дорученням. Цей Кадм, крім свого почуття справедливості, яке він виявив і в інших своїх учинках, як переказують, що і на цей раз довів це своїм досить важливим учинком. Адже маючи в своїх руках велику суму грошей, яку йому довірив Гелон, хоч і міг притримати її для себе, не зробив цього, але коли елліни перемогли в морському бою, а Ксеркс поквапно повернувся на батьківщину, тоді і Кадм повернувся на Сіцілію з усіма довіреними йому грошима.
165. Є ще й інший переказ в еллінів – мешканців Сіцілії, ніби Гелон прийшов би на допомогу еллінам, навіть будучи під їхньою командою, як би на той час Терілл, син Крініппа, тиран Гімери, вигнаний із Гімери Тероном(1), сином Айнесідема, владаря Акраганта, не привів проти нього війська з хрьохсот тисяч, яке складалося з фінікійців, лівійців (2), іберійців, лігурійців, елісіків, сардонців та кірнійців із стратегом, царем карфагенян (3) Гамількаром, сином Ганона. Терілл умовив його, оскільки вони були друзями, і за посередництвом Анаксіла, сина Кретіна, тирана Регія, який дав заручниками своїх синів Гамількарові, щоб той напав на Сіцілію і так помстився б за його тестя, бо в Анаксіла була жінкою одна з дочок Терілла, що називалася Кідіппа. Отже, так сталося, що Гелон не зміг подати допомоги еллінам і послав у Дельфи ті гроші.
166. Згідно з цим переказом того самого дня сталося так, що Гелон і Терон перемогли карфагенянина Гамількара на Сіцілії, а поблизу Саламіну елліни перемогли Перса. Я чув також, що цей карфагенянин Гамількар був із боку батька карфагенянин, а з боку матері сіракусець і став царем завдяки своїй хоробрості, а коли почалася битва і він був переможений у ній, він зник, ніде його не було ні живого, ні мертвого, бо Гелон усюди шукав його і не знайшов.
167. Є ще один переказ самих карфагенян, який здається правдоподібним: що варвари билися з еллінами (на Сіцілії) від світанку аж до вечора (справді кажуть, що бій тривав до цього часу), а Гамількар залишався тоді в таборі (і приносив жертви) і хотів одержати сприятливі знамення, спалюючи на величезному вогнищі цілі туші жертовних тварин(1). Але коли він побачив, як тікають його воїни, а він тоді робив зливання на жертви, він кинувся у вогонь і вогонь спопелив його і так він зник. Після зникнення Гамількара, що сталося в такий спосіб, як кажуть фінікійці, або інакше (як кажуть карфагеняни і сіракусці), йому почали приносити жертви і ще спорудили йому пам'ятники в усіх містах їхніх колоній і в самому Карфагені(2), звичайно, найбільший від усіх пам'ятник. Цього досить про те, що розповідають про Сіцілію.
168. Керкірейці, давши посланцям відповідь, яку я ще наведу, так поставилися до звернення, бо й посланці, що прибули до Сіцілії, спробували залучити їх, повторивши ті самі слова, які вони сказали Гелоно-ві. Спочатку керкірейці пообіцяли послати допомогу і взяти участь в обороні, заявивши, що не слід їм допустити, щоб загинула Еллада. Бо якщо зазнає поразки Еллада, вони неминуче одразу стануть невільниками. Отже, їм треба подати допомогу їй усіма своїми силами. Таку гідну відповідь вони дали. Але коли виникла потреба послати допомогу, маючи на увазі щось інше, вони оснастили шістдесят кораблів(1). Проте скоро вони відпливли і дійшли до Пелопоннесу, там вони кинули якорі поблизу Пілоса і Тенару в Лакедемонії, очікуючи, чим закінчиться війна. Вони не сподівалися на те, що переможуть елліни, але гадали, що Перс отримає блискучу перемогу і стане владарем усієї Еллади. Це вони зробили навмисне, щоб могли сказати Ксерксові: «О царю! Нас просили елліни взяти з ними участь у цій війні. І ми мали неабияку силу і могли дати не мало кораблів і навіть більше, ніж афіняни, але ми не схотіли виступити проти тебе або зробити таке, що тобі було б не до вподоби». Такими словами вони сподівалися, що зможуть виграти щось більше за інших, і я гадаю, що так воно і сталося б. Для еллінів вони вигадали собі виправдання, до якого вони справді вдалися, коли елліни обвинуватили їх за те, що вони не прийшли допомогти їм. Вони сказали, що оснастили шістдесят трієр, але північний вітер не дозволив їм обігнути Малею (2) і через це вони не прибули на Саламін, а не тому, що вони не взяли участі в морській битві через боягузтво. В такий спосіб вони обдурили еллінів (3).
169. Так само крітяни, коли спробували були вмовити їх встати на бік еллінів, ті, кому було це доручено, ось що зробили. Вони всі разом послали запитуючих у Дельфи і запитали бога, чи буде добре для них допомогти еллінам. І Піфія відповіла їм: «Безглузді! Чи ви не скаржитеся на те, що розгніваний допомогою Менелаєві Мінос змусив вас пролити стільки сліз? Вони не допомогли вам помститися за його смерть у Каміку, а ви допомогли їм помститися за викрадення варваром із Спарти однієї жінки»(1). Коли крітяни почули цю відповідь, яку їм принесли запитуючі, то вони вирішили не посилати допомоги.
170. Справді, розповідають, що Мінос, розшукуючи Дедала, прибув на Сіканію , яка тепер називається Сіцілією, і загинув там насильною смертю (2). Згодом крітяни за порадою Бога прибули на Сіцілію, всі, за винятком мешканців Поліхни і Прайса (3), з великим флотом і протягом п'яти років облягали місто Камік, у якому за мого часу мешкали акра-гантінці. Проте, нарешті, не змогли ні здобути його, ні залишитися там, бо їх мучив голод, покинули місто і відпливли. Коли, пливучи вони прибули до берегів Япігії, їх застала страшенна буря і викинула на суходіл. Оскільки їхні кораблі було розбито на морі (і побачивши, що їм неможливо повернутися на Кріт), вони заснували там місто Прію(4), оселилися там і замість крітян стали япігами та мессапіями, змінивши назву, і замість острів'ян стали мешканцями суходолу. Із Гірії вони заселили й інші міста, які за багато років після того, коли тарантінці намагалися їх зруйнувати, зазнали такої страшної поразки(5), що це вбивство еллінів було без сумніву найбільшим із усіх тих, які я знаю, як серед самих тарантінців, так і серед регійців. А вони були тими громадянами, яких Мікіт, син Хойра, змусив прийти на допомогу тарантінцям, і вони загинули заради них у числі трьох тисяч, а скільки загинуло тарантінців, хто це може обчислити! Цей Мікіт був на службі в Анаксіла, який призначив його правителем Регія. А він змушений був тікати з Регія і оселитися а аркадійській Тегеї, і він поставив в Олімпії багато статуй б.
171. Але те, що стосується регійців і тарантінців, я згадав між іншим у моєму оповіданні. На Кріт, який тоді збезлюднів, як переказують прайсосці(1), почали переселятися люди різних племен і серед них переважно елліни, а в третьому поколінні після смерті Міноса сталася троянська війна, в якій крітяни виявилися досить хоробрими помічниками Менелая. Проте, коли вони повернулися з-під Трої, їхню країну спіткали голод та смертельна пошесть серед людей та тварин так, що Кріт спустошився вдруге і сучасна його людність становить третину колишньої із тих, що ще там залишилися(2). Отже, Піфія нагадала(3) крітянам ці події і відрадила їх посилати допомогу Елладі, хоч вони хотіли це зробити.
172. Спочатку фессалійці змушені були перекинутися на бік мідійців, як вони це довели, бо не погоджувалися з тим, що затіяли Алевади(1). Отже, щойно вони довідалися, що Перс готувався переправитися в Європу, вони послали вісників на Істм. На Істмі були зосереджені представники еллінів, яких обрали міста Еллади, і які палали патріотичними почуттями. З'явилися до них вісники фессалійців і сказали їм: «Шановні елліни! Треба охороняти гірські ущелини Олімпу, щоб захистити від війни не лише Фессалію, але й усю Елладу. Тепер ми готові взяти участь в обороні, але треба, щоб і ви послали численне військо, бо якщо ви не пошлете, знайте, що ми почнемо переговори з Персом, бо наша країна розташована на самому краю Еллади, не слід допустити, щоб ми загинули через вас. Проте, якщо ви хочете допомогти нам, ви не спрможетеся змусити нас приєднатися до вас, застосувавши силу, бо сила не буває ніколи міцнішою за безсилля, і ми тоді постараємося самі знайти якийсь засіб урятуватися». Так сказали фессалійці.
173. І елліни вирішили послати морем піхоту, щоб вона обороняла ці гірські ущелини. Військо зібралося і попливло туди через Евріп. Воно прибуло в Алое, в Ахаії, зійшло на берег, залишило там кораблі і вирушило звідти до Фессалії, прибуло в Темпейську долину, де є перевал, яким можна пройти з долішньої Македонії до Фессалії вздовж ріки Пенея між гір Олімпу та Осей. Там вони отаборилися, близько десяти тисяч еллінських гоплітів, які там зібралися, і до них приєдналася фессалійська кіннота. Стратегом(1) лакедемонців був Евайнет, син Каре-на, обраний серед полемархів, а стратегом афінян був Фемістокл, син Неокла. Там вони провели декілька днів, бо прибули вісники від македонського царя Александра, сина Амінта, і порадили їм відійти з ущелин і не залишитися там, щоб їх не розтоптало вороже військо, і повідомили їх, скільки було сухопутних та морських сил у ворогів. Вони послухалися цієї поради, бо вважали, що ця порада правильна і що македонець бажає їм добра. Проте, я сам гадаю, що ця порада була викликана страхом, коли довідалися про існування ще й іншого перевалу, що веде до Фессалії з горішньої Македонії(2), з країни перрайбів біля міста Ґоннос, саме звідти, звідки може вдерлося військо Ксеркса. Тоді елліни повернулися на кораблі і прибули на Істм.
174. Цей похід у Фессалію відбувся, коли Цар був уже в Абідосі і збирався переправитися з Азії в Європу. І так фессалійці залишилися без союзників і охоче перейшли на бік мідійців, уже без усяких вагань і під час військових дій виявилися дуже корисними Цареві.
175. Скоро елліни повернулися на Істм і почали радитися після поради Александра, як вони будуть вести війну і в яких місцях. Думка, яка переважала інші, була, що треба обороняти ущелини Фермопіл, бо вони були вужчими * від ущелин Фессалії, крім того, інших не було і вони були ближчими до їхньої країни. Що ж до стежки, через яку потрапили в пастку елліни в Фермопілах, то вони до свого прибуття туди навіть нічого не знали про неї, поки не довідалися від трахінян. Цей фермопільський прохід(1) за порадою Александра вони почали охороняти, щоб не допустити в Елладу Варвара, а флот, щоб плив до Артемісія (2), до берегів Гістієотіди, бо ці краї близькі один до одного і можна обмінюватися повідомленнями про місцеперебування кожного. А тепер подаю опис цих країв.
176. Щодо Артемісія: Фракійське море, будучи широким, поступово звужується і закінчується вузькою протокою між островом Скіатом і берегом Магнесії. За цією протокою безпосередньо на Евбеї є Артемі-сій, мис на березі, де розташовано святилище Артеміди. Крім того, міжгір'я, де можна пройти через Трахіну до Еллади, в своєму найвужчо-му місці має завширшки в половину плетра, але в цьому місці ще не є найвужча частина цієї місцевості, бо вона є попереду і позаду від Фермопіл, попереду біля Альпен на виході, де є таке вузьке місце, що через нього може проїхати лише одна колесниця(1), і так само попереду вздовж річки Фойнік поблизу міста Антели. На захід від Фермопіл височить неприступна стрімчаста гора, що тягнеться аж до Ети, а на сході шлях обмежено морем та болотами. В цьому міжгір'ї є гарячі джерела, які місцеві мешкак;,. називають Хітрами, і там поблизу споруджено жертовник на честь Г'еракла. В цьому міжгір'ї було побудовано мур і за давніх часів там була брама. Цей мур побудували фокейці через свій страх, коли прийшли фессалійці з Теспротії, щоб захопити країну еолійців, саме ту, де вони тепер ще перебувають. Оскільки фессалійці спробували були підкорити їх, фокейці вжили ці заходи і, крім цього, вони відвели гарячі води до входу в ущелину, щоб там утворився крутояр, і застосували всякі засоби аби тільки не допустити фессалійців до своєї країни. Отже, той давній мур було побудовано за давніх часів, і більша частина його з бігом часу зруйнувалася. Тепер вони його відбудували і вирішили в тому місці постаратися відбити напад Варвара на Елладу. Поблизу від шляху є там селище, що називається Альпени, з якого елліни хотіли постачати собі харчі.
177. Цю місцевість уважали елліни за підходящу для військових дій. Вони заздалегідь обстежили її і вирішили, що там варвари не зможуть використати свою кількісну перевагу і кінноту, і там вони визначили за найкраще зустріти ворога, який вирушив проти них. І скоро вони довідалися, що Перс уже прибув до Піерії, вони покинули Істм(1) і одна їхня частина пішла суходолом до Фермопіл, а інша вирядилася морем до Артемісія.
178. Отже, елліни поквапилися зайняти призначені для них позиції(1), а на той час перелякані дельфійщ порадилися з богом, як урятуватися їм і всій Елладі. І їм було дано оракул, щоб вони молилися вітрам, бо вони будуть могутніми спільниками еллінів. Коли дельфійці одержали цей оракул, вони спершу сповістили еллінів, які хотіли жити вільними, про одержаний ними оракул. І через це повідомлення людям, охопленим великим страхом перед варварами, вони заслужили право на довічну подяку. Після цього дельфійці присвятили вітрам жертовник на тому місці, яке називається Тія (2), де саме розташовано священу округу дочки Кефіса Тії, від якої одержало свою назву те місце, і там приносили жертви вітрам. Отже, через цей оракул дельфійці і тепер ще приносять вітрам жертви, щоб їх уласкавити.
179. Морське Ксерксове військо, вирушивши з міста Терми, виділило з свого числа десять найшвидкоплавніших кораблів, щоб вони попрямували до Скіату(1), де перебували на сторожі три еллінських кораблі, один із Тройзени, один із Егіни і один із Афін. Коли вони здалека побачили кораблі варварів, то кинулися навтіки.
180. Тройзенський корабель, навархом якого був Прексін, догнали варвари, взяли його в полон і потім найуродливішого чоловіка з його залоги приволокли на ніс корабля і там його зарізали, вважаючи за добрий знак для себе, що перший еллін, якого вони захопили, був таким уродливим(1). Ім'я чоловіка, котрого вони зарізали, було Леонт. Можливо доля, що його спіткала, була пов'язана з його ім'ям.
181. Захоплення егінського корабля, навархом якого був Асонід, далося персам не без труднощів через одного воїна, Піфея, сина Ісхеноя, бо він того дня виявився справжнім героєм. Він, коли вже корабель було захоплено, продовжував битися, поки його було майже пошматовано. Коли той упав іще не мертвий, а живий, перські моряки зробили все можливе, щоб зберегти йому життя. Вони постаралися вилікувати його, змазуючи його рани цілющою смолою і забинтовуючи їх пов'язками з льняної тканини, а повернувшися до свого табору, показували його з захопленістю всьому військові і всіляко поралися коло нього, але з іншими, кого вони захопили на тому кораблі, поводилися як із рабами.
182. Отже, двоє з цих кораблів було захоплено в такий спосіб, але третій, навархом якого був афінянин Форм, переслідуваний варварами, зайшов у гирла Пенея і судно було взято, але без залоги, бо щойно судно було витягнено на сушу, афіняни стрибонули з нього, перейшли через Фессалію і прибули до Афін.
183. Про це елліни, які перебували на кораблях біля Артемісія, Довідалися через сигнали, що їм подавали з Скіату смолоскипами. Перелякані тим, про що вони довідалися, вони перепливли до Халкіди, щоб охороняти Еврш, залишивши на верховинах Евбеї спостерегачів. Із десятьох кораблів варварів троє кинули якорі біля рифу, що знаходиться між Скіатом і Магнесією і називається Мірмек(1). Після того, як варвари поставили на ньому кам'яний стовп (2), який вони привезли з собою, щоб водрузити на рифі, весь флот варварів, оскільки плавання було позбавлено перешкод, вирушив із Терми і відплив, коли минуло одинадцять днів після того, як Цар покинув Терму. Показав їм на цей риф, що був саме на їхньому шляху, Паммон із Скіру. Пливши цілий день, варвари прибули до Сепіади (3) в Магнесії і до узбережжя, що між містом Каста-наєю і мисом Сепіада.
184. Отже, звідти аж до Фермопіл перське військо не зазнало жодної перешкоди, а його кількість була така, як я встановив на підставі своїх розрахунків(1). Як бачимо, на кораблях, що прибули з Азії і яких там було тисяча двісті сім, коли рахувати на кожному кораблі по двісті чоловік, первісне число військ, що їх дали різні народи, доходило до двохсот сорока тисяч чотирьохсот. Але на цих кораблях крім тубільних моряків були моряки перси, мідійці і саки. Це додаткове цисло становило тридцять шість тисяч двісті десять. До цього числа і до попереднього я додам ще число людей на п'ятдесятивесельних кораблях, рахуючи пересічно, що кожен такий корабель мав на собі вісімдесят чоловік (2). Цих кораблів, що там зібралися, як я сказав вище (3), було три тисячі. Отже на них, очевидно, було двісті сорок тисяч чоловік. Отакі були морські сили, що прийшли з Азії,, в цілому п'ятсот сімнадцять тисяч шістсот чоловік. Число сухопутного війська становило в цілому мільйон сімсот тисяч, а кінноти до вісімсот тисяч. До цього я ще додам арабів-погоничів верблюдів і лівійців-колесничих, число яких я гадаю було двадцять тисяч. Таким чином, загальне число людей на кораблях і сухопутного війська доходило до двох мільйонів трьохста сімнадцяти тисяч шестисот людей. Число, яке я навів – це число військ, що їх було набрано в Азії, і воно не включає слуг, які їх супроводжували, і кораблів, що перевозили харчі та залоги, що були на них (4).
185. До всіх цих, яких я обчислив, треба додати ще число військ, що їх було набрано в Європі. Тут я обмежуся своєю особистою думкою. Отже, елліни з Фракії і близьких до неї островів(1) дали сто двадцять кораблів і залоги цих кораблів доходили до двадцяти чотирьох тисяч чоловік. Що ж до піхоти, яку достачили фракійці, пайонійці, еордійці, бот-тіаї, людність Халкідіки, бріги, піерійці (2), македонці, перрайби, еніанці, долопи, магнети, ахейці і ті, що мешкають на узбережжях Фракії, я вважаю, що військо цих народів досягло трьохсот тисяч. Отже, якщо цю суму додати до тих, що прибули з Азії, то разом це складатиме два мільйони шістсот сорок одна тисяча шістсот десять боєздатних чоловік.
186. Отже, число цих боєздатних і їхньої обслуги(1) і тих, що були на малих суднах із поживою і ще на інших суднах, що пливли з військом, їх, я гадаю, було не менше, а більше, ніж боєздатних людей. І їх, я вважаю, було стільки, не більше і не менше, скільки боєздатного війська, отже, воно дорівнювало їхньому числу. Таким чином, Ксеркс, син Дарія, привів до Сепіади та Фермопіл п'ять мільйонів двісті вісімдесят тритисячі двісті двадцять чоловік.
187. Таке було загальне число військ Ксеркса. Що ж до точного числа куховарок і наложниць і євнухів, ніхто не може його визначити, а також і число возів і в'ючних тварин та індійських собак, що супроводжували їх, така велика була їхня маса. Отже, мені зовсім не здається дивовижним, що для них не вистачило води в деяких річках, а дивовижнішим мені здається, як могло вистачити харчів для стільки численної юрби. Справді, я обчислюю, якщо кожна людина одержувала щодня хойнік пшениці і більш нічого, то це становитиме сто десять тисяч триста сорок медімнів на день. І я вже не рахую, що було потрібне для жінок, євнухів, для в'ючних тварин та собак. І серед стількох тисяч людей не було жодного, хто за своєю красою і статурою був би достойнішим мати стільки війська, скільки сам Ксеркс.
188. Отже, коли морське військо прибуло до узбережжя Магнесії, яке простягається від міста Кастанії до мису Сепіди, то кораблі, що прибули туди першими, кинули якорі біля суходолу, а ті, що прибули перегодом, змушені були стояти на якорях у морі, бо тамтешнє узбережжя не було досить протяжним, і вони вишикувалися там носами до відкритого моря у вісім рядів. Так вони провели там ніч, а на світанку замість ясного неба і штилю, які були перед тим, море розбурхалося і на них обрушилася сильна буря з сильним східним вітром, який мешканці тих місць називають геллеспонтським(1). Отже, ті з них зрозуміли, що вітер набрав сили і їм не можна вже стояти на якорях, вони перед бурею витягай кораблі на сушу і в такий спосіб і самі врятувалися і їхні кораблі залишилися цілими. А ті кораблі, що їх буря застигла у відкритому морі, вона кинула на той бік Пеліону, який називають Іпни, а інші викинула на берег. Одні з них було викинуто на той мис Сешаду, а інші море жбурнуло до міста Мелібої (2), а ще інші до Кастанаї. Ця буря була перед тим небаченим явищем.
189. Є переказ, згідно з яким афіняни нібито з порадою бога покликали собі на допомогу Борея, коли вони одержали ще інший оракул, у якому їм було сказано, щоб вони просили про допомогу свого зятя. А Борей за еллінським переказом мав жінку з Афін, дочку Ерех-тея Орейтію. Отже, згідно з цим свояцтвом, як зазначено в цьому переказі, зробивши висновок, що Борей їхній зять, коли вони перебували в Халкіді на Евбеї, щойно вони побачили, що буря дужчає ще більше, вони почали приносити жертви і благати Борея та Орейтію, щоб ті допомогли їм(1) і щоб знищили ворожі кораблі, як і перед тим біля Афо-ну. Чи саме через те Борей напав на персів, там, де вони стояли на якорях, я не можу сказати з певністю. Хоч як там було, афіняни кажуть, Що як і перед тим, їм допоміг Борей, коли він зробив таке, і коли вони повернулися додому, вони спорудили святилище на честь Борея біля річки Іліссос.
190. В цій біді ті, що дуже обмежують число кораблів, що загинули, кажуть, що загинуло не менше як чотириста кораблів, незліченна кількість людей і несказанні скарби. їх було стільки, що синові Кретіна, Амейноклові, з Магнесії ці корабельні аварії принесли велику користь, бо море викинуло багато золотих келехів, а він підібрав їх, а також багато срібного посуду і всяких перських скарбів і так він знайшов ще і забрав собі цілу купу дорогоцінних речей. Проте ця людина, не бувши щодо іншого щасливою, хоч через ці знахідки стала надзвичайно багатою. В її житті було нещастя, що її гризло: вона стала вбивцею свого сина.
191. Що ж до вантажних суден та інших, які загинули, то їм не було числа. Через це стратеги морського війська побоювалися, щоб фессалій-ці не напали на них і для захисту навколо свого табору спорудили високе укріплення із залишків суден, що зазнали аварії. Адже буря на морі тривала три дні. Нарешті маги, приносячи в жертву тварин і питаючи заклинання вітрові, і ще жертвоприношеннями Фетіді(1) і нереідам, на четвертий день досягли того, що буря ущухла, або мабуть вона припинилася сама собою. Вони приносили жертви Фетіді, бо від іонійців вони довідалися про переказ, що саме з цих місць її викрав Пелей і що ввесь мис Сепіада належить їй та іншим нереідам.
192. Отже, на четвертий день вітер ущух. Але на другий день, після того, як почалася буря, еллінські спостерігачі бігцем зійшли з гір Евбеї і доповіли про все, що сталося з кораблями, які зазнали аварії. А елліни, як почули про це, піднесли молитви Посейдонові Рятівнику і, зробивши йому узливання, поспішили якнайшвидше прибути до Артемісія, сподіваючись на те, що вони зможуть знайти там якісь ворожі кораблі. Отже, повернувшися знову до Артемісія, вони вдруге кинули там якорі і відтоді вони шанують Посейдона під ім'ям Посейдон Сотер(1) і тепер так вони його називають.
193. Варвари, коли вітер ущух і море заспокоїлося, повитягали кораблі на море і попливли вздовж узбережжя, і обігнувши мис у Маг-несії(1), увійшли до затоки якраз навпроти Пагасів. У цій магнесійській затоці є одне місце, де, як кажуть, Іасон і його супутники покинули Геракла (2), пославши його по воду, коли вони попливли до Аї в Колхіду, щоб узяти там золоте руно, бо звідти вони мали вирушити, щоб запастися водою. І через це те місце було названо Афетами (3). Отже, там кинули якорі Ксерксові кораблі.
194. Проте п'ятнадцять із цих кораблів вирушили значно пізніше за інші і побачили еллінські кораблі, які були поблизу Артемісія. Коли варвари вирішили, що там їхні кораблі і підпливли до них, вони опинилися серед ворогів. На чолі варварських кораблів був правитель еолійської Кіми сатрап Сандок, син Тамасія, якого перед цими подіями цар Дарій наказав розіп'яти на хресті з обвинуваченням у тому, що Сандок, бувши одним із царських судей, підкуплений, виніс несправедливе рішення. Його вже повісили, коли Дарій, подумавши, вирішив, що послуги, які він зробив для царів, були більшими за його провини. Визнавши це і вважаючи, що сам він діяв більше з поспіху, ніж із міркування, наказав відпустити його. Отже, тоді Сандок уникнув покарання від Дарія, який подарував йому життя, але тоді, коли він опинився серед еллінських кораблів, не пощастило вже йому врятуватися вдруге. Бо щойно елліни побачили, як перські кораблі наближуються до них, вони зрозуміли їх помилку і, напавши на них, без ускладнень захопили їх.
195. На одному з цих кораблів було взято в полон Арідолія, тирана Алабандів(1) у Карії, а на одному з інших – Пентіла, сина Демотоя. Він привів із собою з Пафосу (2) дванадцять кораблів, але під час бурі, яка сталася біля Сепіади, він втратив одинадцять кораблів, а на тих, що в нього залишилися, він плив до Артемісія і там його було взято в полон. Елліни, одержавши від них відомості про Ксерксове військо, відіслали їх у кайданах до Корінфського Істму.
196. Отже, морське військо варварів, за винятком одинадцяти кораблів, про які йшлося, під проводом Сандока, прибуло до Афетів. А Ксеркс із сухопутним військом, пройшовши Фессалію і Ахаію, вже за три дні увійшов до країни маліейців. У Фессалії він улаштував змагання вершників, іспитуючи можливості своєї та фессалійської кінноти(1), бо йому сказали, що фессалійські коні найкращі в Елладі, а еллінські значно відставали від них. Із фессалійських річок лише Онохон (2) не дав стільки води, щоб напувати все військо. А з річок, що течуть в Ахаії, навіть і та, яка більше за всі інші, Апідан, ледве вистачила для цього.
197. Коли Ксеркс прибув у Алое(1) в Ахаії, провідники, які показували йому шлях, бажаючи все йому там пояснити, розповіли йому місцевий переказ щодо святилища Зевса Лафістія, що Атамант, Еолів син, порозумівшися з Іно, затіяв згубити Фрікса, і що згодом ахейці згідно з якимсь оракулом піддають його нащадків такому випробуванню (2): старшому в цій родині вони забороняють наближуватися до леітону (а леїтоном ахейці називають пританейон), а самі вони стережуть його, і коли той зайде, то він уже не може вийти звідти і його приносять у жертву. Крім того, вони ще сказали, що вже багато з цих нащадків, коли йшлося, щоб вони стали жертвами, злякалися і повтікали до іншої країни. А коли проминуло багато часу і вони поверталися до рідної країни, бувши схопленими, вони відсилалися до пританейону (3)… і розповіли, що того, кого приносили в жертву, вели в урочистій процесії до жертовника, увінчавши його багатьма вінками. Це вони роблять із нащадками Фріксового сина Кіттісора бо колись, коли вони збиралися згідно з оракулом принести в жертву Атаманта (5), сина Еола, як спокутну жертву для очищення країни, прибув цей Кітіссор із Аї(6) в Колхіді і врятував його, і цим викликав гнів бога на своїх нащадків. І Ксеркс, почувши це, коли наблизився до священного гаю, не наважився увійти в нього і наказав усьому військові не заходити туди і до житла нащадків Атаманта виявив таку саму шану, як і до священної округи.
198. Все це сталося у Фессалії і в Ахаії. Звідти він уступив до Малі-ди, йдучи вздовж однієї морської затоки, де щодня бувають припливи і відпливи(1). Навколо цієї затоки місцевість становить рівнину, подекуди широку і подекуди дуже вузьку. Скрізь навколо височать гори, які оточують усю Маліду, гори високі і неприступні, які називаються Тра-хінськими скелями. Перше місто, що стоїть на шляху того, хто іде з Ахаії,– це Антікіра (2), поблизу якого тече ріка Сперхей, що спускається з країни еніанців і вливається в море. За нею на відстані приблизно двадцяти стадій тече інша ріка, що називається Дірас (3), яка, кажуть, виникла, щоб подати допомогу Гераклові, коли його охопило полум'я. А за нею ще через двадцять стадій – ріка Мелас.
199. На відстані п'яти стадій від ріки Меласа розташовано місто Трахін(1). У тому місці біля міста Трахіна країна має найбільшу ширину від гір і до моря. Отже, ця рівнина простягається на двадцять дві тисячі плетрш. Гора, що оточує Трахінію, має глибоку яругу на південь від Трахіна і в цій ярузі тече річка Асоп і її річище тягнеться вздовж передгір'їв цієї гори.
200. На південь від Асопу є ще інша – невелика річка Фойнік, яка витікає з цих гір і вливається до Асопу. Там поблизу Фойніку є найвуж-че місце, бо там є лише єдиний шлях, такий, що ним може проїхати тільки один віз. Від річки Фойніку до Фермопіл є п'ятнадцять стадій. Між річкою Фойніком і Фермопілами розташоване село Антела і поблизу від нього тече Асоп і далі вливається в море, а навколо села є відкрите місце, де побудовано святилище Деметри Амфіктіоні-ди. Є там ще місце, де засідають амфіктюни, і ще святилище самого Амфіктіона.
201. Цар Ксеркс отаборився в околицях Трахіна, в Маліді, а елліни на перевалі(1). Це місце більшістю еллінів називається Фермопілами, а місцевими мешканцями та їхні сусідами – Пілами. Отже, в цих місцях отаборилися супротивники і кожен із них був паном: один усієї місцевості на півночі, що простягається до Трахша, а інший – місцевості, що тягнеться звідти на південь.
202. Елліни, що чекали в тому місці на персів, були такі: триста спартанських гоплітів і тисяча тегейців і мантінейців, половина тих і половина цих, із Орхомена в Аркадії сто двадцять і ще тисяча з інших міст Аркадії. Стільки було аркадян. Із Корінфа чотириста, з Фліунта двісті і мікенців – вісімдесят. Усі ці прибули з Пелопоннесу(1), а з Бе-отії – сімсот теспійців і чотириста фіванців.
203. До цих приєдналися запрошені на допомогу опунтійські локри(1) з усім своїм військом і тисяча фокейців. Елліни покликали їх через своїх вісників, сказавши, що вони самі прийшли як передовий загін, а решта союзників очікується з дня на день і що вони в цілковитій безпеці з боку моря, яке охороняють афіняни та егінці і' всі інші, набрані в морське військо, і що їм нема чого лякатися. Адже, казали вони їм, це не бог іде на Елладу, але людина і нема такого смертного і не буде такого, який би від свого народження не зазнав би нещастя і чим знатніша людина, тим більше її лихо. Отже, і той, хто іде, будучи смертним, наражається на небезпеку, що не виправдаються його хвастовиті надії. І вони, почувши ці слова, поспішили на допомогу в Трахін.
204. У всіх цих були свої стратеги від кожного міста, але той, хто користався з загальної поваги і хто був проводарем усього війська, це був лакедемонець Леонід, син Анаксандріда, сина Леонта, сина Еврікра-тіда, сина Анаксандра, сина Еврікрата, сина Полідора, сина Алкамена, сина Телекла, сина Архелея, сина Гегесілея, сина Дорісса, сина Леобо-тея, сина Ехестрата, сина Егія, сина Еврістена, сина Арістодема, сина Арістомаха, сина Клеодая, сина Гілла, сина Геракла. Леонід несподівано став царем Спарти(1).
205. Він мав двох старших братів, Клеомена і Доріея і йому навіть не спадало на думку, що він міг бути царем. Проте, коли Клеомен помер, не залишивши по собі нащадка чоловічого роду, а Доріей уже не жив, бо і він загинув у Сщілії, тоді царська влада перейшла до Леоніда і через те, що він був старший за Клеомброта (бо той був молодшим сином
Анаксандріда), а крім того, його жінкою була дочка Клеомена. Тоді він прибув у Фермопіли з трьома сотнями, згідно з законом, яких він вибрав із тих, у кого були сини. Він прийшов, узявши з собою також фіванців, число яких я вже наводив, коли сказав про все його військо. Стратегом фіванців був Леонтіад, син Еврімаха. Леонід навмисне взяв їх(1) із собою з такого приводу: оскільки проти них було висловлено підозру в тому, що вони схиляються на бік мідійців. Отже, він покликав їх на війну, бо хотів довідатися, чи і вони пришлють йому військо, або рішуче відмовляться воювати разом із еллінами. Вони, справді, прислали військо, але щось інше мали на думці.
206. Цей загін спартанці послали з Леонідом як авангард, щоб його побачили всі інші елліни і вирушили б у похід і не перекинулися б на бік мідійців, довідавшися, що вони все відкладають виступ. Але пізніше, бо тоді їм заважали карнеї(1), вони мали намір, коли закінчаться свята, залишити в Спарті тільки сторожу і поспішити якнайшвидше піти на допомогу з усім військом. Такий самий намір мали й інші елліни, бо на той час припали і олімпійські змагання. Вони гадали, що битва у Фермопілах може закінчитися так швидко і тому послали цей передовий загін.
207. Отже, це вони мали на думці. Проте еллінів, які були у Фермопілах, коли Перс наблизився до проходу, охопив великий страх і вони почали радитися, чи слід їм відступити. Пелопоннесці гадали, що краще відступити до Пелопоннесу і там обороняти Істм(1). Проте Леонід, коли фокейці і локри рішуче виступили проти такої думки, вирішив залишитися на своїх позиціях і послати вісників до еллінських міст, щоб вони прислали ще людей на допомогу, вважаючи, що в нього мало війська, щоб відбити мідійську навалу.
208. Поки вони так радилися, Ксеркс послав одного вершника-розвідника дізнатися, скільки там еллінів і що вони роблять. Він чув, коли ще був у Фессалії, що в тому місці зібралося небагато війська і що його очолюють лакедемонці, а на їхньому чолі стоїть Леонід із роду Гераклідів. Коли вершник наблизився до табору еллінів і почав розглядати, він не спромігся побачити весь табір, бо йому не було видно тих, хто перебували по той бік муру, який побудували і охороняли елліни, і він міг лише розглядіти тих, що розташувалися назовні перед муром. Тоді він вирішив, що перед муром були лакедемонці. Щодо інших, то він побачив, як деякі з них управляються, деякі причісуються. Побачивши таке, він не зміг підрахувати, скільки їх там було. Коли він розвідав усе, що спромігся, він спокійно повернувся, бо ніхто не переслідував і взагалі навіть ніхто на нього не звернув уваги.
209. Почувши про це, Ксеркс не міг зрозуміти, що там відбувається, адже ці люди готувалися чи бути вбитими, чи вбити всіх, скільки зможуть. Проте, оскільки те, що вони робили, здалося йому сміховинним, він послав за Демаратом, сином Арістона, який був у його таборі. Той прийшов і Ксеркс запитав його про все це, цікавлячись довідатися, що означає те, що роблять лакедемонці. І Демарат відповів йому: «Чи ти не чув тоді, коли ми вирушили проти Еллади, що я казав тобі про цих людей? Проте коли ти мене чув, ти почав глузувати з мене, бо я казав тобі, що бачу, чим закінчиться цей похід. Адже я, царю мій, всіляко намагаюся завжди казати тобі правду. А тепер почуй це ще один раз. Ці люди прийшли сюди, щоб воювати з нами, щоб ми не пройшли і для цього вони готуються. Я хочу сказати, що такий їхній звичай. Коли наражається на небезпеку їхнє життя, вони опоряджують своє волосся. Знай і це: якщо тобі пощастить підкорити цих і тих, що залишилися в Спарті, тоді, царю, не буде на світі іншого народу, який би підняв руку на тебе і міг би вчинити тобі опір, бо тепер ти виступаєш проти найшля-хетнішого царя, який тільки є в Елладі, і проти найхоробріших людей». Ці слова здалися Ксерксові зовсім невірогідними і він знову запитав, у який спосіб такі нечисленні, скільки їх там є, зможуть воювати з його військом. І Демарат відповів: «Царю мій, якщо ти не переконаєшся в тому, що я тобі кажу, тоді ти вважай мене за брехуна».
210. Так він казав йому, але не переконав Ксеркса. Після цього Ксеркс почекав ще чотири дні, все ще сподіваючись, що елліни відступлять, а на п'ятий день, бо вони не тікали, але залишалися непохитні, що здавалося йому зухвалістю і безумством, він розсердився і послав проти них мідійців і кіссійців із наказом, щоб вони взяли тих живими і привели до нього. Коли мідійці атакували еллінів, багато з них загинуло, проте інші приходили на їхнє місце, вступали в бій і не відступали, незважаючи на великі втрати. Тоді всім стало ясно і навіть самому Цареві, що в нього багато людей, але мужів серед них мало(1). Бій тривав цілий день.
211. Отже, коли мідійців було розбито і вони почали відступати і на їхнє місце прийшли перси, котрих Цар називав безсмертними, з проводарем Гідарном. Цар був певний того, що таким воїнам, як вони, перемога дістанеться легко. Проте, коли і вони вступили в бій із еллінами, вони не досягли більшого, ніж мідійське військо. З ними сталося те, що й із мідійцями, бо вони билися у вузькому місці з своїми списами, що були коротші за списи еллінів і не могли використати своєї числової переваги. Крім того, лакедемонці билися пречудесно. Вони всіляко довели перед людьми, що не знали мистецтва війни, що вони знали його досконало. І саме вони довели це в такий спосіб: щоразу, коли вони поверталися спиною до ворогів, нібито кидаючись навтіки, але зберігаючи свій щільний стрій, варвари, бачачи, що лакедемонці тікають, починали з гучними криками переслідувати їх, але коли варвари до них наближалися, лакедемонці повертаючись до них обличчям, нападали на них і вбивали незліченну юрбу персів. При цьому і серед спартанців були втрати. Нарешті перси, неспроможні, незважаючи на всі свої спроби, вдертися до вузького проходу, нападаючи окремими загонами та в усякі інші способи, відступили.
212. Кажуть, що під час цих атак Цар, який дивився на бій, тричі зіскочував із трону, бо побоювався за своє військо. В такий спосіб відбувалася битва в той день, але і наступного дня варвари не добилися нічого більше. Отже, оскільки їхніх супротивників було мало, перси, сподіваючись, що спартанці були переранені і не зможуть довше чинити опір, відновили свої атаки. Але елліни вишикувалися в кілька рядів і воїни кожного міста билися по черзі, крім фокейців: їх поставили на горі, щоб вони чатували на стежці. І перси, побачивши, що ніщо не змінилося порівняно з попереднім днем, відійшли.
213. Цар не знав, що робити в такому становищі, коли до нього прийшов один малієць, Ефіальт, син Еврідема. Він уявляв собі, що може одержати від Царя якусь велику винагороду і розповів йому про стежку, яка проходила горою до Фермопіл і через це спричинилася до загибелі еллінів, які займали там позиції проти ворогів. Пізніше він злякався лакедемонців і втік до Фессалії, а після його втечі на одній нараді амфіктіонів у Пілаї пілагори(1) призначили за його голову певну грошову суму. За деякий час він повернувся до себе на батьківщину, в Антікіру, і там Ефіальта вбив один трахінець Атенад із іншої причини (2), про яку я розповім далі в своєму оповіданні, але, незважаючи на це, він отримав від лакедемонців значну винагороду. Такий був кінець Ефіальта після всіх цих подій.
214. Однак є ще інший переказ про те, що один карістієць, Онет, син Фанагора, і один антікірець, Корідалл, звернулися до Царя з такою пропозицією і показали персам шлях через гору, але щодо мене, то я, принаймні, зовсім не вірю цьому переказові. Насамперед, треба зробити висновок про це з наступного: адже еллінські пілагори призначили плату не за голови Онета і Корідалла, а за голову трахінця Ефіальта, бо вони, напевне, я гадаю, мали найнадійніші відомості. Крім того, ми знаємо, що Ефіальт саме з цієї причини втік із своєї батьківщини. Звичайно, навіть не будучи малійцем, Онет міг би знати про існування тієї стежки, коли він деякий час перебував у тих місцях. Але це був не він, а Ефіальт, який провів персів тією стежкою через гору, і тому я вважаю його за винуватця.
215. Ксеркс, якому припало дуже до вподоби те, що йому пообіцяв Ефіальт, сповнений радощів, одразу послав туди Гідарна з його військом(1). Вони вирушили з табору тоді, коли засвічують світильники. Цю стежку показали їм тамтешні малійці і нею провели фессалійців проти фокейців, на той час, коли фокейці перегородили муром прохід і були в безпеці від нападу ворогів. Адже було визнано вже багато років тому, що ця стежка не була потрібною малійцям.
216. Тепер подам опис цієї стежки. Вона починається від ріки Асопа, яка тече гірською ущелиною. Назви цієї гори і цієї стежки однакові – Анопая. Ця Анопая починається з вершини гори і закінчується в Альпені, першому місті Локріди перед Малідою і там біля скелі, що називається скелею Мелампіга(1) і біля житла керкопів, де є найвужче місце стежки.
217. Цією стежкою, такою, як я її описав, усю ніч ішли перси, спершу .перейшовши через Асоп, маючи праворуч Етейські гори, а ліворуч Трахінські гори. Вже почало розвиднюватися, коли вони прийшли на саму вершину гори. На тому місці гори чатували, як я сказав вище, тисяча фокейських гоплітів, обороняючи свою країну і водночас охороняючи стежку. Бо там унизу прохід охороняли ті, про яких я вже згадав, а стежку на горі запропонували Леонідові охороняти фокейці.
218. Фокейці побачили, що перси зійшли на гору, ось як: оскільки вся та гора густо поросла дубняком, а персів не було видно, коли вони підіймалися на гору. Не було вітру і через те, що стало чути гучне шамрання, як це було природне, від листя розсипаного за землі, фокейці
стріпонулися і почали одягати обладунки, і раптом варвари опинилися перед ними. Коли перси побачили людей, що надягали свої обладунки, вони здивувалися, бо не сподівалися зустріти опору, а тут виявилося військо. Коли Гідарн, злякавшися, чи ці фокейці не були лакедемонцями, спитав Ефіальта, звідки це військо, і коли довідався, хто вони, почав шикувати своє військо до бою. А фокейці, коли на них обрушився град стріл, повтікали на найвищу вершину гори, впевнені, що атака скерована була насамперед проти них, і вирішили готуватися до смерті. Так вони гадали, але перси, що йшли за Ефіальтом і Гідарном, не звернули уваги на фокейців, почавши швидким кроком спускатися з гори.
219. Еллінам, які чатували у Фермопілах, перший, хто сповістив їх, що на них на світанку чекає смерть, був ворожбит Мегістій, котрий досліджував нутрощі жертовних тварин. Згодом і дезертири принесли їм звістку про обхідне переслідування персів. Була ще ніч, коли вони принесли цю звістку, а після них і вартові, які бігцем спустилися з вершин, коли вже почало дніти. То елліни почали радитися, але їхні думки поділилися надвоє. Одні не хотіли покинути своїх позицій, а інші дотримувалися протилежної думки. Після цього вони розлучилися, і одні з них повтікали, розсіялися і попрямували кожен до свого дому, а інші з них прийняли рішення залишитися на місці з Леонідом.
220. Кажуть ще і таке, що сам Леонід відпустив їх, щоб вони не загинули, але для нього і для спартанців, що були з ним, не личило залишати своїх позицій, на які вони встали спочатку для забезпечення оборони. До цієї думки радше схиляюся і я, бо Леонід, коли зрозумів, що союзники були неохочі і не мали бажання наражатися на небезпеку разом із ним до кінця, наказав їм тікати, але для нього було б ганьбою тікати і, навпаки, коли б він залишився там, він прославив би своє ім'я і не заплямував би честі Спарти. Отже, було дано оракул Піфії спартанцям, які звернулися до неї перед цією війною ще на самому початку її, чи зовсім загине Лекедемон від варварів, чи загине їхній цар. Цей оракул вона дала їм у гекзаметричних віршах, і ось що в ньому було:
«Вам, о нащадки Геракла, обширної мешканці Спарти,
Вибір такий: або місто преславне від Перса загине,
Чи вболюватиме гірко за смертю царя, що загине,
Адже не сила биків, ані левів розлючених сила
Справді не здатна незмірену Зевсову стримати силу,
Поки не знищить він міста, чи в гніві царя не заріже».
Отже, я гадаю, цей оракул мав на думці Леонід і, бажаючи, щоб слава дісталася лише спартанцям, він відіслав союзників, так було краще, ніж коли б вони повтікали через незгоду з ним і всупереч правилам дисципліни.
221. Щодо цього я маю ще інше свідчення, дуже важливе(1), а саме: те, що акарнанського ворожбита Мегістія, який супроводжував військо, і який твердив, що його рід походить від Мелампода, і який, досліджуючи нутрощі жертовних тварин, сказав, що станеться з спартанцями, і його без сумніву Леонід хотів відіслати, проте той сам не хотів покинути їх, але прогнав свого сина, котрий узяв участь у поході і був його єдиним сином.
222. Отже, союзники, яких він відіслав, послухалися Леоніда і віддалилися, а залишилися з лакедемонцями тільки теспійці та фіванці. Фіванці залишилися проти свого бажання, вони не хотіли залишатися(1) (але їх затримав Леонід як заручників), навпаки, теспійці залишилися з власного бажання. Вони не мали на думці покинути Леоніда та тих, хто був із ним, і тікати. Вони там залишилися і їх усіх було вбито. їхнім стратегом був Демофіл, син Діадрома.
223. Ксеркс, зробивши із сходом сонця узливання, зачекав приблизно до того часу, коли наповнюється людом агора, бо так йому порадив Ефіальт, оскільки спускатися з гори було ближче і відстань була менша, ніж перехід через гору та підіймання. Отже, варвари Ксе-ркса виступили і водночас елліни з Леонідом, як люди, що йдуть на смерть, також виступили проти них, перейшовши до місця в проході, ширшого від того, де вони були перед тим. У перші дні(1), коли йшлося про оборону укріплення, вони зосередилися були в найвужчому місці проходу і там билися. Проте тепер вони почали битися врукопаш поза проходом, і загинуло дуже багато варварів, бо за їхніми загонами воєначальники тримали батожжя і батожили всіх без розбору, ввесь час підганяючи їх, щоб вони йшли вперед. Так, як це буває в такому разі, багато з них повпадало в море (2), а інші, яких було ще більше, позатоптували живцем один одного, не звертаючи жодної уваги на тих, що гинули. Оскільки елліни знали, що їм загрожує смерть із боку тих, які оточили їх, пройшовши гірською стежкою, вони використали всі свої сили, б'ючись проти варварів, незважаючи на небезпеку з безумством розпачі.
224. Отже, нарешті, в більшості з них списи поламалися, але вони трощили персів мечами. У цій битві загинув і Леонід, виявивши себе найвідважнішим, а разом із ним також і інші знамениті спартанці. Я довідався про їхні імена, бо вони виявилися людьми, гідними залишитися безсмертними, довідався я і про імена всіх трьохсот(1). Також і серед персів загинуло тоді чимало людей знаменитих, і серед інших двоє синів Дарія, Аброком і Гіперант, які народилися в нього від Фратагуни, дочки Артана. Цей Артан був братом царя Дарія і сином Пстаспа, сина Арса-ма. Він, видавши свою дочку заміж за Дарія, передав йому все своє майно, бо в нього була лише ця дочка.
225. Отже, двоє братів Ксеркса загинули тоді в битві, і поміж персами та лакедемонцями розгорівся запеклий бій за тіло Леоніда, коли, нарешті, елліни перетягли його тіло на свою сторону і чотири рази змушували тікати своїх супротивників(1). Це тривало до тих пір, коли прийшли перси з Ефіальтом. Проте, коли елліни довідалися, що ті прибули, тоді становище на полі бою змінилося. Елліни почали відступати до найвужчого місця в проході і, пройшовши за мур, зайняли позиції, і всі разом вони зосередилися, за винятком фіванців, на тому пригорку, що при вході в прохід, де тепер стоїть мармуровий лев на честь Леоніда. В тому місці вони тримали оборону, б'ючись своїми мечами, всі ті, що залишилися живими, і навіть руками, і кусаючи ворогів зубами, поки варвари не засипали їх стрілами, одні спереду, де вони завалили мур укріплення, а інші, що обійшли їх іззаду, стріляли з усіх боків.
226. Такими в битві були лакедемонці і теспійці. Про них розповідають, що найвідважнішим виявився спартанець Діенек, який перед тим, як почався бій із мідійцями, сказав таке, почувши від якогось трахінця, що коли варвари стріляють із луків, сонце затуляється від маси стріл, так їх багато, він зовсім не збентежився і не звернув уваги на велику кількість мідійців, відповів, що трахінець приніс добру відомість, оскільки мідійці затуляють сонце, ми битимемось у тіні, а не на сонці. Такі слова та інші подібні до них лакедемонець Діенек залишив на пам'ять прийдешнім поколінням.
227. Після нього, кажуть, що відзначилися своєю відвагою двоє братів із Лакедемона, Алфей і Марон, сини Орсіфанта. З теспійців найхоробрішими виявився Дітірамб, син Артаміда.
228. На честь цих людей, яких поховали саме на тому місці, де вони загинули, а також і інших, що їх було вбито перед тим, як відійшли відіслані Леонідом загони, було вирізьблено такі написи(1):
«Билися тут проти трьох ворожих мідійських мільйонів
З Пелопоннесу мужів тисяч чотири лише».
Це було написано про всіх, а про спартанців окремо:
«О, перехожий! Скажи там у Спарті її громадянам.
Тут ми всі лежимо, вірні законам батьків».
Це про лакедемонців, а про ворожбита таке:
«Тут ворожбита могила Мегістія– славного вельми,
Вбили мідійці його, скоро Сперхей перейшли.
Знав він, що кери настигнуть його без жалю неодмінно,
Спарти покинуть царя все ж таки він не хотів».
Ті, хто вшанували цих людей написами і стелами, за винятком напису на честь Мегістія, були амфіктіони, а напис на могилі Мегістія написав Сімонід, син Леопрепа, який був його другом.
229. Про двоїх із цих трьохсот, Евріта і Арістодема, розповідають таке, коли вони мали можливість порозумітися між собою і або повернутися вдвох до Спарти, бо Леонід дозволив їм піти з табору і вони лежали хворі в Альпенах, оскільки страждали гострим очним болем, або коли справді вони не хотіли повернутися на батьківщину і воліли краще бути вбитими разом із іншими, оскільки вони могли тоді вибирати одне з двох, вони не погодилися між собою, і їхні думки поділилися надвоє, і Евріт, коли довідався про обхідний маневр персів, зажадав свою зброю, взяв її і наказав своєму ілотові відвести його на поле бою і, коли той відвів його туди, а сам одразу утік, Евріт кинувся в середину битви і був убитий, а Арістодем був малодушним і так урятувався. Якщо тоді Аріс-тодем хворий повернувся до Спарти, то коли б повернулися обидва вони, я гадаю, що спартанці не так розгнівалися б на них. Але тоді, коли один із них загинув, а другий не міг виправдатися, чому не захотів принести себе в жертву, то не могло бути інакше, щоб спартанці страшенно не розгнівалися на Арістодема.
230. Ось у такий спосіб, кажуть деякі, врятувався Арістодем і повернувся до Спарти з таким виправданням, але інші розповідають, нібито його було послано з табору, щоб він передав певне повідомлення, і хоча він міг би повернутися і ще взяти участь у битві, яка ще тривала, він не захотів, затримавшися в дорозі, і так усунувся, тоді як інший вісник, його товариш, прибув своєчасно, щоб узяти участь у битві, і його було вбито.
231. Отже, коли Арістодем повернувся до Лакедемона, йому там були ганьба та безчестя. Всі його зневажали і ось як ставилися до нього: ніхто з спартанців не давав вогню, ніхто не розмовляв із ним, але всі соромили його, називаючи його Арістодем-боягуз, але він у битві при Платеях сповна скасував те, в чому його обвинувачували.
232. Кажуть, що з тих трьох сотень ще один вижив, якого послали вісником до Фессалії. Ім'я його було Пантіт. Проте, коли він повернувся в Спарту, через те, що всі його там зневажали, він повісився.
233. Щодо фіванців, стратегом яких був Леонтіад, коли вони залишалися разом із еллінами, вони билися з військом Царя, бо були змушені це робити. Проте, скоро вони побачили, що перси перемагають, а елліни з Леонідом поспішили відступити на пригорок, тоді вони відокремилися від них і з простягнутими руками пішли до варварів, кажучи, що справді вони на боці мідійців і були серед перших, які дали землю і воду Цареві, і лише були змушені прийти у Фермопіли, і що вони не винуваті в тому лиху, яке спіткало Царя. Незважаючи на це, їм не пощастило, бо щойно вони підійшли і їх схопили варвари, деяких із них, небагатьох, повбивали, коли вони наблизилися, а більшість із них наказав Цар затаврувати царським тавром(1), починаючи від їхнього стратега Леонтіада, сина якого, Еврімаха, за декілька років, коли він був стратегом чотирьохсот фіванців і здобув місто Платеї(2), там його вбили платейці.
234. Отак воювали елліни, які були у Фермопілах, а Ксеркс покликав до себе Демарата і почав його розпитувати, і першим його запитанням було: «Демарате, ти чесна людина, про це я роблю висновок із справедливості твоїх слів, бо як ти сказав, так воно і було. Ну, а тепер скажи мені, скільки там ще залишилося лакедемонців і скільки з них таких, як оці в битвах, чи вони всі такі без винятку?» Той відповів: «О царю! Велике число лакедемонців і багато в них міст(1). Але те, в чому ти хочеш упевнитися, ти довідуєшся про це. Є в країні лакедемонців одне місто – Спарта, в якому вісім тисяч чоловік(1) і всі вони схожі на тих, що тут воювали, але інші лакедемонці не такі, як оці, проте, вони хоробрі». На це відповів Ксеркс: «Демарате! Як ми могли б із найменшими зусиллями підкорити цих людей? Ну, роз'ясни мені це, адже ти, бувши їхнім царем, повинен докладно знати їхні наміри».
235. Демарат відповів: «Царю мій! Оскільки наполягаєш на тому, Щоб я висловив тобі мою думку, буде правильним, аби я сказав тобі, що я вважаю за краще. Пошли триста кораблів із твого флоту до берегів Лаконії. Там поблизу є острів, що називається Кітери. Про цей острів один із наших людей, Хілон, який був наймудрішим, сказав, що було б кращим, коли б цей острів занурився в море, ніж щоб він залишався на поверхні моря. Так і чекай завжди, що від нього відбудеться те, що я хочу тобі запропонувати. Це було сказано не тому, що він передбачав твій похід, але завжди існувала загроза якогось походу. Нехай твої кораблі базуються на цьому острові і залякують лакедемонців. І оскільки їм доведеться вести війну поблизу своєї країни, тобі нема чого боятися, поки буде підкорено решту Еллади твоїм сухопутним військом, що вони поквапляться прийти їй на допомогу. І скоро буде поневолено решту Еллади, саме спартанське військо вже буде несильним. Проте, коли ти цього не зробиш, чекай, що з тобою станеться ось що. Є один вузький перешийок при вході на Пелепоннес. У тому місці, коли всі пелопоннесці укладуть союз проти тебе, чекай, що тобі доведеться мати бої ще запекліші від тих, що в тебе були. Проте, коли ти зробиш інакше, тоді тобі піддадуться без бою і той перешийок, і пелопоннеські міста».
236. Після нього взяв слово Ксерксів брат Ахемен, стратег морського війська, якому довелося бути присутнім при цій розмові, бо він злякався, чи не зробить Ксеркс так, як йому запропонував Демарат, і він сказав: «Я бачу, царю, що тебе починають спокушати слова цієї людини, яка заздрить тобі через твої успіхи, а мабуть, і діє як зрадник, бо ти знаєш, що еллінам властиві такі звички, вони заздрять тому, хто має успіхи, і ненавидять того, хто сильніший від них. Якщо в теперішньому становищі, коли в нас зазнали аварії чотириста кораблів, ти відокремиш ще триста інших від флоту, щоб вони пливли навколо Пелопоннесу, тоді супротивники стануть рівносильними з тобою. Навпаки, коли ввесь флот буде зосереджено, їм буде не сила напасти на тебе, бо вони не матимуть кількісної переваги, і, крім того, якщо виступлять разом всі війська, і все морське військо допоможе сухопутному, а сухопутне морському. Але якщо ти розділиш флот, тоді ні ти не зможеш йому бути корисним, ні він тобі. Займися своїми справами і зробиш добре, коли не будеш цікавитися справами ворогів, де вони воюватимуть, що вони зроблять і скільки їх там. Вони й самі здатні подбати про свою користь, як і ми про свою. Що ж до лакедемонців, якщо вони вступлять у бій із персами, то вони не зможуть надолужити втрати, якої вони зазнали».
237. Ксеркс відповів йому: «Ахемене, мені здається, що ти правильно сказав і я так і зроблю. Проте Демарат радить те, що вважає за корисніше для мене, але твоя думка вища за його думку. Адже, звичайно, я, принаймні, не можу припустити, що він не бажає мені добра і про це я суджу на підставі його слів, які він сказав у попередньому випадку і з того, що відбувається в дійсності. Це правда, що громадянин, якщо він не надзвичайно цнотливий, але таких дуже мало, заздрить іншому своєму співгромадянинові, який має успіхи, і показує йому своє незадоволення своїм мовчанням, і, якщо той співгромадянин попросить його дати йому пораду, не порадить йому те, що йому здається справді найкращим. Проте якийсь іноземець іншому іноземцеві, котрий має успіх, буває сповненим доброзичливості, і коли той попросить у нього поради, дасть йому найкращу з тих, що має. Отже, щодо Демарата, який є моїм другом, я, нарешті, забороняю лихословити про нього».
238. Так сказав Ксеркс і потім пройшов серед трупів, а від трупа Леоніда, про якого він чув, що той був у лакедемонців і царем і стратегом, він наказав відрубати голову і настромити її на кіл(1). На мою думку, існують й інші докази і серед них найважливіший, що цар Ксеркс розгнівався на Леоніда, коли той ще був живий, як ні на кого іншого на світі, бо інакше він не зробив би такого неподобства з його тілом, бо, наскільки я знаю, перси шануюють більш за всіх інших людей, що виявили себе хоробрими на війні.
239. (Але тепер я повертаюся до свого оповідання(1), там, де я залишив його незавершеним. Лакедемонці першими довідалися про підготування до походу Ксеркса проти Еллади і тоді послали людей до пророчого святилища в Дельфах, де їм було дано оракул, який я навів трохи вище. І вони довідалися про похід у цікавий спосіб. Отже, Демарат, син Арістона, котрий утік до мідійців, як я уявляю собі, і вірогідність підтверджує мою думку, не хотів добра лакедемонцям і можна було б запитати, чи він зробив це з любові, чи із зловтіхи. Отже, коли Ксеркс вирішив піти в похід проти Еллади, Демарат, який був тоді в Сусах, довідався про це і захотів попередити лакедемонців. У нього, звичайно, не було іншого способу передати повідомлення, бо існувала небезпека, що його перехоплять. Тоді він вигадав ось що: він узяв склад ану дощечку, зіскоблив із неї віск, щоб дощечка залишалася без напису, а на її поверхні вирізьбив рішення Царя, а потім залив дощечку розтопленим воском. І так той, хто має передати дощечку не матиме неприємностей від вартових на шляху. Коли дощечку було принесено в Спарту, лакедемонці не могли нічого зрозуміти, поки, нарешті, як мені розповіли, Горго, дочка Клеомена і дружина Леоніда, лише вона здогадалася і порадила їм зіскоблити віск і прочитати на дощечці, що там було вирізьблено. Вони послухались її, знайшли, що там було, прочитали і потім повідомили і всіх інших еллінів. Ось так переказують, що це сталося.)
 
 
ПРИМІТКИ
 

 
4,1. Дарій помер восени 486 р. до н. є., бувши царем 36 років.
5,1. Перси дбали про свої сади і плодові дерева. Царі та сатрапи змагалися між собою, влаштовуючи сади і культивуючи нові породи плодових дерев.
6.1. Алевади були відомою у Фессалії багатою і впливовою родиною, яка нібито походила від міфічного царя Алева. Коли Торак із своїми братами запросив Ксеркса, фессалійці звернулися до греків по допомогу (VII, 172).
6.2. Хресмологами називалися в давній Греції ворожбити і пророки, такі, як Мусай, Епіменід, Тейресій, а крім того, мудреці, досвідчені тлумачі давніх оракулів. Серед таких був і Ономакріт, який склав збірку давніх оракулів, приписуваних Мусаєві. Він мав недобру репутацію через те, що підробляв оракули і вигадував свої власні.
6.3. Герміонець Лас був ліриком і автором дифірамбів. Його вважали за вчителя Піндара і винахідника «кіклічного танцю».
7.1. Тобто навесні 485 р. до н. є. У єгипетських джерелах є відомість про те, що якийсь фараон царював лише протягом одного року.
7.2. Дарій поводився дуже добре з єгиптянами. Він навіть будував їм нові святилища і ремонтував старі, завершив проведення каналу, що з'єднав Ніл із Червоним морем, і взагалі поважав їхні звичаї, релігію та жерців.
7.3. На відміну від Дарія Ксеркс скасував самоврядування в Єгипті, згідно якому перський цар уважав за спадкоємця єгипетських фараонів, а в номах верховна влада належала жерцям. Очевидно, характерною для Ксеркса була релігійна нетерпимість.
8.1. Перська державна рада складалася з сатрапів та представників знаті.
8.2. Звичайно, тут прийом так званої просопопеї, властивий давньогрецьким історикам. Незапротокольовані промови Ксеркса і його споборників складені Геродотом і виявляють його розуміння державних устроїв. Це свого роду риторичні вправи, що були модними в давній Греції.
8.3. Геродот не дбав про узгодження причин, що спонукали Ксеркса піти в похід на Грецію: помста афінянам за їхню допомогу іонійцям (VII, 5, 8), визначення долі (VII, 8), прагнення Ксеркса завоювати Європу (VII, 5), шанолюбність Мардонія (VII, 6) і посилання на «фрігійця» Пелопа, якому вдалося поневолити греків (VII, 11).
8.4. Арістагор не взяв участі в поході, але заохочував до нього.
8.5. За уявленням давніх греків небо було напівсферичним куполом, який спирався на пласку дископодібну землю. Отже, небо і земля стикалися між собою, мали спільні межі. Небо нібито було твердим, власне кам'яним. Звідси вираз «небесна твердь».
Іонійцями Мар доній називає всіх греків. У турецькій та фарсійській мовах Греція називається «Юнан», країною іонійців.
9.2. Тут Мардоній навмисне перебільшує: далеко не вся Індія (в розумінні індійський субконтинент) і не вся Ефіопія (в розумінні східна Африка) були завойовані персами.
9.3. Ассірійці в Геродота – це вавилоняни та халдеї нововавилонського царства (625-539 рр. до н. є.).
9.4. Для персів було характерним те, що вони цілком покладалися на численність свого війська і на велику кількість золота, яку вони мали.
9.5. Звичайно, і тут згаданий вище прийом просопопеї, тобто Геродот пише про те, що міг би сказати в даному разі Мардоній.
10,1. Це не відповідає звичаям давніх персів. Сам Геродот розповідає, що перси вважали почесним, якщо покійника пороздирають хижі птахи та звірі. Греки вважали великим нещастям, якщо тіло покійника не було поховано. Отже, тут Артабан промовляє так, ніби він був греком.
11.1. Думка про можливість завоювання греками перської держави не могла виникнути в Ксеркса або в когось із греків близько 481 р. Така думка могла бути лише висновком із перемог Кімона, сина Мільтіада, на Кіпрі, які завдали рішучий УДДР могутності персів.
11.2. Пелоп був сином Тантала, який уважався царем Фрігії або Лідії. Перси визнавали Малу Азію частиною своєї держави. Крім того, Фрігієць (Фрюкс) було звичним іменем рабів. ^{note 2}
11,3. Очевидно, тут ідеться про дорійське переселення. Дорійці іноді називалися разом із фракійськими племенами фрігійцями (звичайно, помилково).
13,1. На той час Ксерксові мало бути 35-40 років.
15,1. Перський цар мав на голові високу тіару (головний убір перських царів, схожий на фетровий капелюх без крисів), а на ногах червоні черевики. Його плащ і шаровари були пурпуровими, як і все його вбрання, на якому були вишиті білі соколи, священні птахи верховного бога Ахура-Мазди. Його сорочку було підперезано золотим поясом, на котрому висів меч, піхви якого було оздоблено дорогоцінним камінням.
16,1. Уважалося за тяжкий злочин, якщо хтось садовився на царський трон. Очевидно, через це Артабан не наважувався погодитися, побоюючись, чи не хотів Ксеркс згубити його, пропонуючи сісти на трон.
19,1. Те, що в цій розповіді фігурує гілка маслини, викликає підозру про її грецьку основу.
20.1. Тобто 481 р. до н. є.
20.2. Повідомлення Геродота базується на давньому переказі, згідно з яким в переселенні народів узяли участь тевкри та місійці, котрі переправилися через Фракійський Боспор і заволоділи Фракією аж до р. Пенею і до Адріатичного моря. Іонійським морем, як було сказано, Геродот називає Адріатичне море.
20.3. Тут ідеться про війни між різними малоазійськими, фракійськими та грецькими племенами. З цим пов'язано і переказ про облогу Трої.
21,1. Фінікійське судно «гавлос» було широке і округле. Для переправи потрібні були довгі грецькі кораблі (трієри і пентеконтери), які краще витримували морські течії в протоках.
22.1. Із Елаюнта можна було не пропускати грецькі суда з хлібом, що пливли з Чорного моря. З південного краю Калліпольського півострова, де перебував флот, і звідти перевозили продовольство для людей на Афоні.
22.2. Акант – місто на березі Акантської затоки; Торона – місто на Сітонійському півострові.
23,1. Геродот стверджує, що канал на Афонському перешийку було закінчено, і це доведено новітніми дослідниками. Він правильно визначив його довжину.
24,1. Проведення каналу на Афонському перешийку є доказом Ксерксового наміру за всяку ціну завоювати Грецію. Афонський півострів із його Німфейським мисом становив небезпеку для мореплавства.
25.1. Білим льоном тут називається «жерновець ситниковатий», що росте в Іспанії і з якого карфагеняни виготовляли кодоли.
25.2. Це мис поблизу містечка Левке акте («білий берег») у Фракії коло Пропонтіди.
25.3. Можливо, що Тіродіза – ототожнення з Тейрістасією, яку географ Скілак згадує слідом за Білим берегом. Еіон на Стрімоні відрізняється від Еіона у Фракії, колонії мендайців на Халкідському півострові на березі Термайської затоки.
26.1. Місцеположення Кріталлів у Каппадокії залишається невідомим.
26.2. Келайни – місто на рівнині коло злиття рік Марсія і Меандру. Ксенофонт (в «Анабасі») твердить, ніби він бачив шкіру сатира Марсія, повішану в печері, з якої витікає річка.
27,1. Можливо, ідеться про внука Креза, сина його нещасного сина (І, 34), який успадкував велике багатство Мермнадів. Його ім'я вказує на зв'язок із пророчим святилищем Дельфів.
27,1. Ідеться про твори знаменитого самосця Теодора.
30.1. Колосси – місто на березі р. Ліку. До 401 р. до н. є. воно було значним і густо залюдненим містом, але після заснування Лаодікеї воно занепало (260 р. до н. є.).
30.2. Власне не під землею, а тече у вузькій ущелині.
31.1. Шанування Ксерксом чинари, зв'язане з культом священних дерев, що їх охороняли демони, як це зображено на ассірійських рельєфах.
31.2. Коли хтось із особистої охорони царя помирав, його негайно заступав інший тому вони називалися безсмертними.
33.1. Мис на європейському березі Геллеспонту між Сестом і Койлами. Мадіт – тістечко за кілька стадій від нього на півдні. Абідос – на азіатському березі.
33.2. Ксантіпп – батько Перікла. Це сталося 479 р. до н. є.
33.3. Про Артаікта в кн. IX, розд. 136.
35,1. Тут ідеться про властиве давнім народам ставлення– до всіх природних явищ ^{note 3} так, якби всі вони були схожими на людей. Це характерна для цих народів антропоморфі-зація світу.
36,1. В розповіді про наведення мостів не все зрозуміле. Оскільки за часів Геродота цих мостів уже не було, він використав тут різні повідомлення, які, можливо, суперечили одне одному.
37.1. Ксеркс затримався в Абідосі на цілий місяць, можливо тому, що обидва мости ще не було остаточно закінчено.
37.2. Згадане тут затемнення сонця спостерігалося в Сардах 17 лютого 478 р. до н. є. Геродот або використаний ним інформатор неправильно віднесли цю подію до походу Ксеркса проти Греції, що відбувався за два роки перед тим.
37.3. У давніх греків сонце ототожнюване з Аполлоном, мало віщувати про майбутнє, бо Аполлон був богом дельфійського пророчого святилища.
40.1. Охорона царя, яка йшла перед ним, тримала свої списи вістрям до землі на знак шани до царя. Тут число «тисяча» не означає кількості воїнів, а є назвою цього загону, начальник якого називався «тисячним».
40.2. Грецький Зевс ототожнювався з перським Ормуздом (Ахура-Маздом).
42.1. Ксеркс вибрав довший, але легший шлях уздовж узбережжя повз Кіму, Міріну і Елаю. Кана – мис малоазійської Еоліди на Адрамітській затоці.
42.2. Це плодюча рівнина, що простягається від глибини Адрамітської затоки до міста Антандра.
43.1. Річище Скамандра (тепер Мендере-су) досить широке, але влітку в ньому буває мало води.
43.2. Тобто Афіні, покровительниці міста Іліона. Цією жертвою Ксеркс хотів уласкавити місцеву богиню. Взагалі було неможливим, щоб маги робили узливання героям троянської війни.
43.3. Місто Гергіта недалеко від Лампсака.
44,1. Найвищий мис, який заходить далеко в Геллеспонт.
51.1. Тут Афіни – це назва радше етнічна, а не власне географічна. Афіни вважалися їхніми мешканцями за столицю малоазіатської Іонії.
51.2. Звичайно, побоювання Артабана не мали підстави до битви при Мікалі. 54,1. Ксеркс молився Мітрі, перському богові сонця.
58.1. За міфом дочка Атаманта Гелла впала в море і втопилася, коли разом з братом Фріксом вони перелітали на злоторунному барані з Греції до Колхіди. її ім'ям було названо протоку Геллеспонт (тепер Дарданелли).
58.2. Місто Агора між Пактіями на Геллеспонті і містом Кардією на Меланській затоці.
58.3. Місто Айнос при впадінні ріки Гебру. Поблизу нього було озеро Стенторіда*
59.1. Доріск – це місто і назва місцевосці.
59.2. Серрейон – мис і гора мають однакову назву, відому з міфології, бо там жінки кіконів убили Орфея.
60,1. Чисельність армії Ксеркса тут дуже перебільшено. Навряд чи число воїнів було більше за 200 тис.
61.1. Перелік народів та племен Азії, як і перелік сатрапій і опис царського шляху дуже важливі відомості для вивчення давньої історії. Геродотів опис, очевидно, базується на офщійних перських документах.
61.2. Схожість імен «Персей» і «Перс» спричинилася до виникнення міфу про те, що Перс – родоначальник персів був сином Персея.
62.1. Арії – було загальною назвою індоарійських племен, що розмовляли індоєвропейськими мовами. Ця назва відрізняла індоєвропейських кочовників, що оселилися на територіях середньої Азії, сучасного Ірану і північного Індостану (в долинах рік Інду і Гангу).
62.2. Цим словом називалися, очевидно, різні головні убори, характерні для давніх персів. Греки називали мітрою головну пов'язку, яка притримувалв волосся, а кінці її звисали на потилиці.
65,1. Під деревом тут розуміється бавовна.
69.1. Хітонами тут названо бурнуси, характерні і для сучасних арабів.
69.2. Ідеться про статую богині Анаіт (ім'я, яке в словнику Гесіхія тлумачиться, як «золота»). Обличчя цієї статуї нагадувало обличчя Аркістони.
70,1. Східними ефіопами називалися темношкірі тубільці Індії. В давньогрецькій мові слово «айтіопс» (ефіоп) означало «людина з обпаленим (тобто чорним) обличчям». Звідси темношкірі тубільці Африки та Індії однаково називалися ефіопами. ^{note 4}
73,1. Тут у Геродота йдеться про переселення фрігійців із Фракії до Малої Азії. Воно було пов'язано з рухом на південь дорійських племен і переселенням вірменів. Цей рух спричинився до падіння малоазіатської хеттійської держави. Вірмени, справді, були споріднені з фрігійцями.
74,1. Назву Олімп мали різні гірські масиви. Тут ідеться про місійський Олімп, між Місією та Віфінією (Бітініею).
76,1. Пророче святилище Арея (Ареса) в пісідійців може бути доказом того, що вони прибули колись до своєї країни з півночі.
80,1. Тобто 479 р. до н. є.
81,1. Слово «телос» у тексті цього розділу означає підрозділ піхоти або кінноти.
83,1. Все військо, крім особистої охорони царя, було поділено на 6 корпусів, кожним із яких командувало двоє стратегів.
85,1. Це «лассо», що його на війні використовували сармати, а пізніше гунни.
86.1. Дикі осли, тобто кулани.
86.2. Верблюд у найкращому разі може розвинути швидкість коло 15 кл» у годину.
89.1. Палестинські сірійці – це філістимляни.
89.2. Можливо, через недавнє повстання в Єгипті їх не використовували в піхоті.
90.1. Згідно з переказом Аякід Тевкр утік із своєї вітчизни з кількома троянськими полоненими і заснував місто Саламін на Кіпрі.
90.2. Цар Тегеї Агенор, як уважали, був засновником міста Пафос на Кіпрі. Давній грецький діалект Кіпру виявляє схожість із аркадійським діалектом на Пелопоннесі.
90.3. Під азійською Ефіопією тут розуміється Ассірія.
91.1. Кілік, епонім кілікійців, був сином Агенора, братом Європи, Фенікса (Фойніка) і Кадма.
91.2. Вважалося, що більшість грецьких колоній у Памфілії була аргоськими. Сама назва країни – Памфілія означала «край усіх племен». В епіграфічних пам'ятниках збереглися зразки своєрідного памфілійського діалекту.
92,1. Як це було зображено на єгипетських пам'ятниках, такий головний убір був характерним для так званих народів моря.
93,1. Про це було в кн. І, розд. 171.
94,1. Чому Данай, який оселився в Аргосі, пов'язується тут із Ксутом та іонійцями, невідомо. За міфом він був сином Елліна (Геллена) і, вигнаний із Фессалії своїми братами Еолом (Айолом) і Дором, знайшов притулок в Афінах, одружився з Креусою, дочкою Ерехтея, і в них народилося двоє синів Іон та Ахей (Ахай). Міфи про Даная і Ксута вказують на два важливих фактори в складанні давньогрецьких міст-держав. По-перше, тут згадується «Єгипет», під яким слід розуміти Кріт із його давньою культурою, а, по-друге, тут ідеться про дорійців та іонійців, котрі пройшли на південь через Фессалію.
95.1. Тут ідеться про населення Кікладських островів.
95.2. Іонійський Додекаполіс, тобто 12 іонійських міст на західному узбережжі Малої Азії.
95.3. Острови Мелос і Тера були заселені дорійцями.
95.4. Батьківщиною пеласгів на континентальній Греції вважалася Фессалія, де була область Пеласгіотіда і місто Пеласгійський Аргос.
95.5. Під Геллеспонтом тут розуміється, крім власного Геллеспонту, також і Фракійський Боспор і Пропонтіда.
96,1. Тут Геродот уживає слово «історія» в його теперішньому розумінні.
97,1. Легкі судна, що їх первісно будували на Кіпрі, називалися «керкурами». Чисельність перського флоту тут значно перебільшено. За Есхілом перський флот у битві при Саламіні нараховував 1000 кораблів. **
98.1. Тут фінікійське ім'я еллінізовано за зразком таких грецьких імен, як Арімнест.
98.2. Тобто Маттан, що як загальне ім'я означало «дар» (отже «дар бога», як наше Богдан).
98.3. Сіром, тобто Хірам III, цар Тіра, якого Навуходоносор узяв у полон.
98.4. Тобто Мербал, як загальне ім'я «дар Ваала».
98.5. Торг – цар Саламіна на Кіпрі.
98.6. Гістіай знову після повстання іонійців став тираном в Термерах.
99.1. Цю Артемісію слід відрізняти від її попередниці з таким самим ім'ям, яка побудувала гробницю-мавзолей своєму покійному чоловікові в Галікарнассі.
99.2. Про зв'язок Епідавра з островом Косом свідчить культ Асклепія в обох містах, ^{note 5} жерцями якого були Асклепіади, що з їхнього роду походив і славнозвісний лікар Гіппократ.
100,1. Сідонцями часто називали всіх фінікійців. їхні кораблі вважалися за найкращі в перському флоті.
104,1. Як в інших випадках, коли використовується прийом просопопеї, цей діалог Ксеркса з Демаратом вигадано Геродотом.
107,1. Еіон– місто на річці Стрімоні. Здобуття Еіона було першим досягненням об'єднаного грецького флоту під командуванням афінян. Облога тривала з літа 476 р. до н. є. до весни 475 р. до н. є.
108.1. Щоб охороняти узбережжя навпроти острова Самофракії.
108.2. Цю Месамбрію слід відрізняти від іншої на західному березі Понту Евксіну. 109,1. Абдери – місто біля Маронейської затоки, місце народження Арістотеля. 111,1. Очевидно, про це пророче святилище серед греків поширювалися різні чутки. 112,1. Піерійців було вигнано з їхньої країни біля Олімпу.
113,1. Жертвоприношення коней – давній іранський, а також і індійських звичай (ашвамедха). Маги приносили жертву не богові Стрімону, якого шанували греки, а своєму богові Мітрі.
114.1. На тому місці греки побудували своє місто Амфіполіс.
114.2. Такий звичай, очевидно, існував колись в іранців, але взагалі людські жертвоприношення за часів Геродота були рідкісними.
115.1. Очевидно, це долина, через яку води озера Болби вливалися в Стрімонсь-ку затоку.
115.2. Фракійські племена вважали перського царя за бога, а шлях, яким він ішов, священним.
117,1. Через зиск від прориття каналу Артахая було визнано за героя, владаря підземного світу.
121,1. Місто Терма при Термайській затоці було грецькою колонією, але ним заволоділи македонці. Воно стало великим і важливим містом, відколи Кассандр, один із полководців Александра Македонського, заснував на тому місці Фессалоніку, названу так на честь сестри Александра.
122.1. Асса – місто на північному березі Сінгітської затоки, яка одержала назву від міста Сінг (Сінгос).
122.2. Місто Торона дало назву Торонайській затоці. Там же було і місто Сермі-ла. Між ними було розташовано також місто Галепс (Галепсос). Місто Меківерну захопили мешканці блінта і побудували там гавань. Вона була на півострові, що називається Сітонія.
123.1. Місто Потідея (Потейдая) на східній стороні Палленського півострова при Торонайській затоці.
123.2. Ці містечка були низкою маленьких фортець, що обороняли вхід до Фессало-нікської затоки.
123.3. Тут ідеться про вузький прохід, що з'єднував тоді Македонію з Фессалоніксь-кою затокою біля гирла річки Аксія.
124,1. Сіропайони мешкали над озером Керкінітідою біля ріки Стрімону. Інші пайони мешкали біля джерел Стрімону. Крестонія – це горбистий край навколо джерел річки Хейдору (Ехедору).
126,1. Дикі бики – тури, про яких згадує Гай Юлій Цезар у книзі про війну з галлами.
126.2. Справді, за давнини в Греції існували леви, про що повідомлюють також інші автори, напр. Арістотель і Пліній.
127,1. Гадана первісна територія Македонії, яка відрізнялася від Македонії в широкому розумінні цієї назви. Вона охоплювала рівнину між річками Аксієм та Аліакмоном і передгір'я Бермію, а її столицею були Айгай (Еги) або Едесса.
128,1. З Македонії до Фессалії ведуть три шляхи: на схід від Олімпу вздовж узбережжя до гирлів річки Пенею; через вузьку долину на заході від Олімпу між ним і Піерійськи-ми горами; ще далі на заході від долини Аліакмону через Сермійські ущелини біля горішньої долини річки Тітарісію.
129.1. Геродот пропустив найзначнішу притоку Пенею Тітаресій або Европос.
129.2. Озеро Бойбеіда наповнюється водою переважно річкою Пенеєм під час її розлиття.
131,1. Прибережна смуга між Аліакмоном і Пенеєм і гірський край на правому березі Аліакмону нижче Камбунійських гір і на північних та східних схилах Олімпу. Згодом ця ^{note 6} країна відійшла до долішньої Македонії. Найважливішими містами Піерії були Метона, Підна і Діон.
131.2. В цьому переліку під фессалійцями розуміється плем'я, що переселилося туди з Теспротії і зайняло долину Пенею, змусивши сусідні племена визнати його панування.
131.3. Долопи займали гірську область Пінду від верхів'їв ріки Ахелою до озера Ксініади. Айніанці були в горішній долині Сперхею, Маліейці були навколо Маліейської затоки. На південному сході від Фермопіл були локри-опунтії, локри-епікнемідії. Ахейці мешкали навколо гори Отріс на півночі. Фтіотійських ахейців слід відрізняти від пелопоннеських.
132.1. Згідно з Діодором Сіцілійським цю клятву дали на Істмі представники племен проти тих, які перейшли на бік персів.
132.2. Союз греків, імовірно, складався перед початком повстання іонійців. 133,1. Можливо, це було покарання за спалення святилища Кібели в Сардах (І, 102).
137.1. Ідеться про мешканців Тірінта, які після зруйнування їхнього міста 468 р. до н. є. заснували нове місто біля Аргоської затоки.
137.2. Саме 430 р. до н. є.
139,1. Це виправдання Геродот, очевидно, написав трохи опісля початку пелопоннеської війни.
140.1. Цей оракул було дано, коли Афінам загрожувало вторгнення ворогів, тобто тоді, коли греки відійшли з Темпейської долини і вирішили обороняти Фермопіли.
140.2. Вони обмилися у воді Кастальського джерела, надяґли на себе лаврові вінки, помолилися, принесли жертви, а потім увійшли в священний покій (адютон, мегарон), де була золота статуя бога і в глибині його був триніжок, на якому сиділа Піфія.
141,1. Кекропова скеля, тобто Акрополь, де було поховано цього героя. 142,1. Під «дерев'яними мурами» Піфія, очевидно, розуміла кораблі, на яких афіняни мали відпливти далеко на захід.
143.1. Проте Фемістокла було обрано архонтом-епонімом (тобто архонтом, що його ім'ям називали рік його правління) і він почав укріплювати Пірей 493 р. до н. є.
143.2. Тлумачі оракулів намагалися узгодити обидва оракули, вважаючи, що другий оракул був для них порадою поїхати на захід і що засобом рятунку для них були кораблі.
144.1. 483-482 рр. до н. є. створення афінського флоту відбулося після походу Міль-тіада на Парос. Воно було пов'язано з війною афінян із егінцями 488-486 рр. до н. є.
144.2. Копальні срібла і міді були власністю держави, які віддавалися на відкуп приватним особам.
144.3. Якщо загальне число громадян на той час доходило до ЗО тис, тоді сума становила 50 талантів.
144.4. Геродот, очевидно, забув, що вже в кн. VI, розд. 89, за його словами, афіняни мали флот, що складався принаймні з 50 кораблів.
145.1. Збори представників відбулися, імовірно, на Істмі навесні 481 р. до н. є., а навесні 480 р. до н. є. зібралися радники і також зосередилися війська.
145.2. Восени 481 р. до н. є., коли прибули наглядачі, Ксеркс ще перебував у Сардах. 147,1. Збіжжя приставлялося в Грецію з Таврійського Херсонесу (тобто з Криму) і з північного узбережжя Понту Евксіну і через це Геллеспонт мав для афінської торгівлі велике значення.
148.1. Очевидно, 494 р. до н. є.
148.2. Аргосці, імовірно, хотіли позбутися обвинувачення в медизмі (прихильності до персів). Оракул, на думку Геродота, було дано близько 482 р. до н. є., але не виключається, що він стосується до першого перського вторгнення 491-490 рр. до н. є.
148.3. На троянській війні Агамемнон був головнокомандувачем ахейців. Аргосці твердили, що вони були спадкоємцями мікенського царя. Потім, коли сини Геракліда Арістомаха кинули жереб, щоб поділити між собою Пелопоннес, Аргос дістався старшому синові, Теменові.
149.1. Остаточну відповідь повинна була дати так звана спартанська апелла.
149.2. Проте Клеомен запропонував закон, згідно якому, коли один із царів був у поході, то другий міг приймати рішення. Отже, відповідь спартанця була лише вивертом.
150.1. У цій версії є доля правди, бо аргоських послів було прийнято в Сусах (розд. 151) і до Мардонія було послано вісників (IX, 12).
150.2. Насправді назва персів була пов'язана з країною,Персідою (Парсуа) в Ірані. 151,1. Афінські посли зустрілися з аргоськими послами в Сусах, звичайно, не випадково. Громадська думка бачила в угоді з персами щось ганебне. Через це Геродот зауважує, ^{note 7} ніби афіняни прибули в Суси «в іншій справі». Каллій, що був на чолі посольства, зазнав в Афінах жорстоких засуджень.
151,2. Аргосці 462 р. до н. є. склали з афінянами союз і стали ворогами персів.
153,1. Гієрофанти – певний клас жерців підземних богинь, тобто Деметри і Кори (Персефони).
154.1. Клеандр із допомогою народу вигнав олігархів і став тираном 509 року до н. є.
154.2. В Олімпії зберігся його присвятний напис: «Пантарій, син Менекратія, присвятив Зевсові свою нагороду, перемігши в змаганні колесниць славного Гелоая».
154.3. Гелон, старший із чотирьох братів, тиран міста Гели на Сіцілії 491 року до н. є., а в Сіракусах 485-478 рр. до н. є. Його спадкоємцем став його брат Гієрон.
154.4. Наксос на Сіцілії, імовірно, був найдавнішою грецькою колонією на цьому острові. її було засновано 735 р. до н. є. Туклеєм із Халкіди на Евбеї. Очевидно, в заснуванні колонії взяли участь і наксосці і звідси її назва. Місто Калліполіс було колонією наксос-ців і було розташовано поблизу своєї метрополії.
154.5. Леонтіни – колонія Наксосу на Сіцілії, заснована в 729 р. до н. є.
154.6. Сіракуси було засновано корінфянами під проводом Архія 734 р. до н. є.
154.7. Пославши до них Тімолеонта.
154.8. Камаріна – місто на південному березі Сіцілії.
155.1. Гібла – місто між Гелою та Сіракусами.
155.2. Гамори – багаті землевласники.
155.3. Кілірії, котрі повиганяли своїх панів, були такими, як ілоти в Спарті, пенести в Фессалії та клароти на Кріті.
155.4. Касміна – місто, засноване сіракусянами 645 р. до н. є.
155.5. Гелон був тираном протягом 7 років 485-478 рр. до н. є.
156.1. Сіракуси стали центром і столицею держави, до якої належала східна половина Сіцілії.
156.2. Невідомо, де була така Евбея на Сіцілії. В історії цієї країни неодноразово відбувалися такі переселення.
157,1.'Посольство греків із Греції до Гелона – історичний факт, але вихваляння ними Афін не відповідає дійсності.
157,2. Союз Гелона з Тероном поширював його вплив на західну половину Сіцілії.
158.1. Найімовірніше тут ідеться про спробу Гелона і Терона захопити карфагенські фортеці на заході Сіцілії: Мотію, Солоент і Панорм близько 483 р. до н. є. Напевне, тут ще не йдеться про похід, що завершився битвою при Гімері 481 р. до н. є.
158.2. Очевидно, йдеться про гавані західної Сіцілії, що належали карфагенянам. Можливо, що в планах Гелона було поширити діапазон грецької торгівлі до Іспанії після поразки карфагенян. Можливо також, що в його планах було створення всегрецького союзу на сході проти персів і на заході проти фінікійців і карфагенян.
159,1. Тут цитата з «Іліади» (VII, 125). Могилу Агамемнона показували як в Аміклах біля Спарти, так і в Мікенах.
161,1. Тиранам Сіцілії, як і самоському Полікратові, було принадно, коли їх називали царями (басілейс).
163.1. Гелон називався архонтом усієї Сіцілії.
163.2. Кадм, син Скіфа, був, очевидно, тираном Занкли. Вигнаний звідти Гіппократом, він знайшов притулок у Дарія і там помер (VI, 24). Отже, його син був бажаним гостем у персів.
164.1. Самосців було вигнано із Занкли, яку вони захопили через зраду з допомогою тирана Гели Гіппократа. Звідти їх вигнав тиран міста Регіон Анаксіл.
164.2. Коли Занклою заволодів Анаксіл, за походженням мессенець, вона стала називатися Мессеною (сучасна Мессіна).
165.1. Терон був тираном Акраганта від 488 до 472 р. до н. є.
165.2. Військо карфагенян складалося з найманців із різних середземноморських та африканських племен, серед них лівійці (чи нумідійці) були підданцями карфагенян.
165.3. У карфагенян не було царів, а були так звані суфети, відповідно до грецький архонтів, яких обирали щороку.
167.1. Звичай спалювати цілком жертовну тварину був спільним у семітських племен.
167.2. Культу героїв не було ні у фінікійців, ні в єгиптян. Є припущення, що Геродот сплутав ім'я Гамількар, тобто фінікійське Абд-га-Мелькарт (Баал-карт) із ім'ям бога Мелькарта – покровителя міста Карфаген (Карт – Хадаш– «Нове місто»).
168,1. Керкірейці (чи коркірейці) мали тоді 120 військових кораблів. ^{note 8}
168.2. Колись у серпні. У вересні північно-східний вітер буває найдужчим, зокрема біля мису Малеї. Битва при Саламіні відбулася 25-го вересня.
168.3. Мабуть, керкірейці хотіли залишитися нейтральними, передбачаючи можливий напад карфагенян на їхній острів.
169,1. Геродот гадав, що даний критянам оракул був справжнім, але сучасні історики вважають, що цей оракул було складено після подій (апостеріорі).
170.1. Є думка, що сікани і сікули – це одне плем'я, але існує й інша думка про те, що сікани – це іберійське плем'я, а сікули (від них назва Сікелія, тобто Сіцілія) переселилися на острів із Італії і витіснили сіканів на захід.
170.2. Згідно з міфом Мінос знайшов Дедала в містечку Камік, побудованому для царя сіканів Кокала. Кокал спершу прийняв Міноса як друга, але потім убив його з допомогою своїх дочок.
170.3. Прайос і Поліхна – два міста на центральному узгір'ї Кріту в його східній частині. Там було знайдено два «етеокритські» написи. Мешканці цих міст належали до догрецького (етеокрітського) населення цього острова. Очевидно, там мешкали різномовні племена.
170.4. Місто Гірія було десь між Тарантом (Тарентом) і Брендесієм (сучасна – Бріндізі).
170.5. Ця кровопролитна битва відбулася 473 р. до н. є.
170.6. Ці приношення Мікіта в Олімпії бачив Павсаній (15 статуй). Фрагменти п'єдесталів цих статуй із написами на них було знайдено. їх присвятив син Мікіта, врятувавшися від тяжкої хвороби.
171.1. Геродот переказує повідомлення «негрецьких» (іноплеменних) мешканців Кріту, можливо, носіїв мінойської культури.
171.2. Згідно з цим давнім мінойським переказом місто Кноссос, столиця міфічного царя Міноса, тричі після жахливих катастроф відбудовувалася. З цією Геродото-вою розповіддю можна зіставити наслідки розкопів у Кноссі. Близько 1700 р. до н. є. давні палаци було зруйновано мабуть землетрусом. 1450 р. до н. є. починається ахейське вторгнення і зруйнування палаців. Третє заселення острова пов'язане з дорійським вторгненням після Троянської війни.
171.3. Дельфійські жерці, які співчували персам, застерігали крітян, щоб ті не підтримували афінян і спартанців.
172,1. У Фессалії, як і в інших грецьких державах, була так звана народна партія, яка, проте, не спроможна була перемогти крупних землевласників, очолюваних Але-вадами. Народні маси Фессалії були на боці афінян.
173.1. Спартанське військо поділялося на 6 загонів, очолюваних полемархами. Вони були представниками верховного командування, а над ними були обидва царі.
173.2. Із ущелин Петри. Незрозуміло, чому греки лише тоді, коли зайняли Тем-пейську долину, довідалися, що існує ще інший прохід із Македонії у Фессалію.
175.1. У двох місцях Фермопіли мали шлях для проїзду колесниць. Ширина Тем-пейської долини має 50 м, але в деяких місцях вона ще вужча. Фермопіли були вибрані, бо вони є єдиним проходом, вужчим за Темпейську долину.
175.2. Флот в Артемісії охороняв Евріп (протоку між Аттікою та Евбеєю) і забезпечував тил греків, що були в Фермопілах.
176,1. Тепер море відступило на відстань приблизно 7 км порівняно з епохою Ге-родота і там утворилися болота через намиви.
177,1. Там зосередилося об'єднане союзницьке військо і поблизу був флот.
178.1. Тобто до Артемісія і у Фермопіли.
178.2. Жінки з почту Діоніса, які називалися також тіями або тіядами.
179,1. Не поблизу острова, а поблизу гирлів Пенею, хоч, можливо, фінікійська ескадра спершу підпливла до острова Скіата і відігнала грецькі розвідувальні кораблі на північ.
180,1. Перси принесли в жертву богові Ваалу, статуя якого була на носі корабля найуродливішого і, як вони гадали на підставі його імені Леонт, найсильнішого полоненого.
183.1. Мюрмес (буквально – мурашка), який тепер називається Літарі (камінець).
183.2. На знак того, що там небезпечне місце для кораблів.
183.3. Сепіада – мис навпроти острова Скіату, що тепер називається мисом Святого Георгія.
184,1. Очевидно, Геродот не міг знайти вказівок на число військ і кораблів у державних перських архівах. Він покладався на переказ, згідно якому Ксеркс привів із собою із ^{note 9} Азії три мільйони воїнів проти Греції. Він не враховував утрати внаслідок хвороб і дезертирства під час походу.
184.2. Такою спершу була залога грецьких кораблів у протилежність до персько-фінікійських. Капітани (навархи) атакували ворожі судна, пробиваючи носовим тараном їхні борти.
184.3. Тобто в р. 97.
184.4. Тут ідеться про залоги кораблів і власне про веслярів, які були в трюмах кораблів.
185.1. Тобто з островів Тасосу та Самофракії (Самотраки).
185.2. Очевидно, решта тих піерійців, що залишилися в давній Піерії.
186,1. У грецькому війську кожного гопліта (воїна в повному обладунку) супроводжував його слуга (сказати б, денщик), який ніс пожиток, продовольство та щит воїна, а кожного вершника супроводжував конюх. Навряд чи так було і в персів.
188.1. Тут ідеться про північно-східний вітер (норд-ост), який давні греки називали Кайкіас або Геллеспонтій.
188.2. Мелібоя розташована на передгір'ях гори Осей.
189 . Згідно з міфом Ерехтей був царем Афін. Його дочку Орейтію (Орейтюю) викрав бог північного вітру Борей (Боррас) так, як Плутон (Гадес) Персефону. Він забрав її до себе у Фракію, де вона народила йому двох синів Зета і Калаіда, які приєдналися до аргонавтів. Орейтія стала богинею вітрів. Біля річки Іліссос було поставлено жертовник Бореєві.
191,1. Фетіда (Тетіда) відмовлялася взяти шлюб із смертним чоловіком, але Пелей за порадою кентавра Хірона міцно тримав її, а вона, як Протей, змінювала свої форми, щоб налякати його. Серед інших метаморфоз вона перетворювалася і на каракатицю (сепію) і звідси берег дістав назву Сепіади, але, нарешті, вона прийняла форму жінки, зрозумівши, що такою була воля Зевса.
192,1. Багатьох олімпійських богів називали «рятівниками» (Сотерес), але найчастіше так називали Зевса (Зевс Сотер).
193.1. Мис Айонтіон на південно-західному березі Магнесії.
193.2. За іншою версією міфу Геракла покинули на місійському березі Пропонтіди, де він розшукував свого улюбленця Гілла, якого викрали німфи.
193.3. Афети були на березі Пагасейської затоки біля мису Аянтіон, навпроти мису Посейдіон.
195.1. Алабанди – місто в Карії.
195.2. Пафос – місто на південному заході Кіпру (тепер – Ктіма, Новий Пафос на узбережжі).
196.1. Фессалія славилася своїми конями.
196.2. Річки Онохон, Апідан і Еніпей витікають із схилів гори Отріс. Вони вливаються, з'єднавшися, в Пеней.
197.1. Алое – давнє місто мірмідонян на північному заході від гори Отріс поблизу Пагасейської затоки. Вважалося, що його заснував Атамант, беотійський цар, батько Фрікса і Гелли. Міф про Атаманта пов'язує його з двома центрами догрецьких мінійців –беотійським Орхоменом і магнесійським Іолком (сучасне Волос). У Беотії поблизу Коронеї існувало святилище Зевса Лафітія, де згідно міфові Фікс, якого хотіли принести в жертву, був урятований посланим богами бараном із золотим руном. Лафістіон – це гора над Орхоменом.
197.2. Тут Геродот, мабуть, через свою побожність висловлюється досить неясно.
197.3. Вважається, що тут пропущено кілька слів.
197.4. За іншою версією міфу Фрікс одружився з дочкою колхідського царя Аєта Іофассою і в них було четверо синів: Аргос, Фронтіс, Мелас і Кітісірос.
197.5. Згідно з міфом Атамант після втечі Фрікса з'їхав із глузду, вбив одного із своїх синів Леарха. Його жінка Іно, рятуючись від нього, кинулася в море із своїм сином Мелі-кертом і відтоді стала морською богинею Левкотеєм.
197.6. Ая – країна царя Аєта, де було місто Кіта або Кітая, яке сучасні грузинські вчені ототожнюють із Кутаїсом.
198.1. Припливи та відпливи в Середземному морі незначні, крім тих, що бувають в Евріпі.
198.2. Це не та Антікіра, що у Фокіді в Корінфській затоці. Ця Антікіра була там, де шлях перехрещувався з рікою Сперхеєм. ^{note 10}
198,3. Річка Дірас тепер називається Горгопотамос, а Мелас – Мавронер'я. Вони вливаються в Сперхей.
199,1. Це місто Трахін розташоване на шляху до Фермопіл, на заході від долини річки Асопу.
201,1. Поблизу власне Фермопіл, тобто там, де була середня брама. Битва відбулася для оборони цієї брами. Лише в остійній день греки підійшли до ширшого місця в проході і потім зайняли позицію на горбі за муром.
202,1. Геродот повідомлює лише про 3100 пелопоннесців. Решта, про яких сказано в написі, щось як 4000, очевидно, складалися із спартанських періекїв (періойків).
203,1. До них належали і локри епікнемідії.
204,1. Оскільки Леонід став героєм, тут наводиться повна його генеалогія.
205,1. Леонід особисто прибув у Фіви і примусив фіванців дати допоміжне військо.
206,1. Карнейські свята відбулися в серпні 480 р. до н. є. перед Олімпійськими змаганнями. Битва при Фермопілах сталася наприкінці серпня.
207,1. Геродот характеризує пелопоннесців, як егоїстів, яким було байдуже, що станеться з Грецією на півночі від Істму.
210,1. Незважаючи на це, вони вперто билися цілий день, хоч і неуспішно.
213.1. Амфіктіони збиралися на раду двічі на рік, навесні та восени, у Фермопілах і в Дельфах. Пілагори були представниками різних племен для обговорення політичних питань, що стосувалися амфіктіонів і гієромнемонів, які розпоряджалися майном дельфійського пророчого святилища. Оскільки амфіктіони займалися переважно релігійними питаннями, зрада Ефіальта розглядалася як святотацтво.
213.2. Тут не наводиться причина і через це деякі дослідники вважають, що Геродот хотів продовжити своє оповідання і після 479 р. до н. є.
215,1. Уважається, що Гідарн почав свій наступ через долину Асопу, а це означає, що перси вже перед тим захопили Трахіну.
216,1. В міфі розповідається, що Геракл заснув на цій скелі і туди прийшли кер-копи, мавпоподібні надприродні істоти, і викрали його зброю. Прокинувшися, Геракл піймав їх і прив'язав головами додолу до кінців жердини, яку він наче коромисло тримав на своїх плечах. У цьому становищі вони побачили Гераклів зад і зрозуміли, що він є тим чорнозадим (мелампюгос), про котрого їм казала їхня мати, і тоді вони почали сміятися і жартувати. Геракл, утішений їхніми жартами, розв'язав і відпустив їх.
221,1. Ясно, що в цих розділах Геродот намагався виправдати союзників, які покинули Леоніда, посилаючись на те, що його смерть було зазделегідь визначено оракулом. Проте, оракул, про який тут ідеться, було складено після битви при Фермопілах, постфактум.
222,1. Те, що розповів Геродот про вчинок фіванців, викликало обурення Плутар-ха. Можливо, що Геродот повірив зловмисним чуткам, які поширювалися в Афінах проти фіванців.
223.1. Перед тим греки обороняли фокейський мур при його середній брамі, але через те, що їх там дуже атакували перси, вони відступили до вужчого місця. Там вони зазнали нових атак перед середньою брамою.
223.2. За два сторіччя після того, під час нападу галатів, море в тому місці було настільки глибоким, що афінські трієри могли підійти до берега, щоб вивантажити військове спорядження.
224,1. В 440 році до н. є. останки Леоніда було перенесено до Спарти і на його гробниці було поставлено пам'ятник із іменами всіх 300 спартанців. Цей пам'ятник бачив Павсаній, а мабуть і Геродот.
225,1. Східна брама залишалася без оборони в тилу в спартанців.
228,1. Щодо 700 теспійців і опунтійських локрів, існували інші віршовані написи. Всі вони приписувалися поетові Сімоніду.
233.1. Так, як рабів, що втікали від свого пана.
233.2. Фукідід (II, 2-6) докладно описує напад фіванців на Платеї. Він виправляє відомості Геродота: згідно йому число фіванців було не 400. але трохи більше 300, із яких 180 було взято в полон і вбито, а Еврімах не був на чолі фіванців, але двоє беотархів.
234.1. Якщо до Лаконії, країни спартанців, віднести також Мессенію та Кінурію, то можна казати про сто лакедемонських міст.
234.2. Це число, напевне, є перебільшенням. Під час пелопоннеської війни близько 418 р. до н. є. і в битві при Корінфі в 349 р. до н. є. число спартанців разом із перісками доходило до 6 тис. ^{note 11}
238,1. Варварський звичай знущатися з мертвого ворога. Як розповідає Ксенофонт у «Анабазі», Артаксеркс також знущався з свого мертвого брата.
239,1. Весь цей розділ уважається критиками тексту за не належний Геродотові. Є думка, що він мав бути вступом до наступної книги «Історій» або, що частина тексту, яка зв'язувала його з наступною книгою, була втрачена і хтось згодом уставив цей розділ.
 
 
© Aerius, 2003