На Донеччині — завод. Уночі над заводом темно й недосяжно думає небо. Проливається на небо золото золотого шлаку — тоді в посьолку сниться... На нічній зміні були: Остап, Юрко. Юрко: гори Юри (Швайцарія), юрта, за юртою тайга — холодна, в снігах: бори, бори, і нема їм краю. Був Перекоп; а після Перекопу Юрко сказав: — Або в завод, або за кордон революцію робити. Послали в завод. Уночі над заводом, мабуть, проходять хмари; коли з півночі — відходять до моря, коли зі сходу — на запорізький степ. ...Цех. Вийшли. Пізно. Мовчазно шуміли машини в таємнім напруженні. Зникали постаті за машинами: носили залізо. З гасом стояв дух заводської ночі — глибокої, як море біля японського берега. Ішли: Юрко, Остап — люди однакові, люди різні. (Проходили дні — холодні й теплі, близькі, далекі... люди однакові, люди різні). Над посьолком люкс, над заводом ніч. Що думає ніч? Остап брав великі кроки, Юрко відставав. Дивився на саженну постать Остапову... — ...Так, як почнеш шукати правди, то, гляди, і залізеш у кривду. А чоловік я темний, хоч і пролетаріат. Ну, а Наталка хай ходить до вас, я нічого не імію. Лиш би не в шалапути, не люблю я їх: по-свинячому шукають правди, богородиць наробляють — один розбрат. ...Одчинить двері Наталка, трішки заспана, теплий жіночий дух від неї. У неї ноги трішки колесом і, як у молоденької дівчини, зітхання. — ...Був я в партизанах. Ще з Махном ходив, а що до чого й досі не добрав. Така вже вдача: як вип'ю пляшку, то й за власть совітів. Більшовиків подавай — і квит. Юркові було образливо, а Остап говорив: — Моє яке діло; хтось добере — нас чимало. А Наталка хай у ячейку ходить, я нічого не імію. Болото закумкало ніч. Де болото? То — жаби. Коли увійшли в двері, Наталка в одній сорочці зустріла. Спитала: — Товаришу Юрко! Що це таке — емісія? А потім: що це таке — девальвація? — Ти краще постіль постели, — сказав Остап. А Наталка постіль стелила й уже з сумом: — Мабуть, довго вчитися нам: революція наша, а слова не наші. ...Роздягались, говорили. Потім Наталка увійшла в Юркову кімнату, білою плямою стала край столу. — Я забула зачинити вікно. — Зачиніть. Вона мовчки вийшла. Юрко думав про неї. Боліли плечі, боліла спина — цілий день носив рейки. Без революції, коли нема творчости, життя тече нудно, одноманітно (або, або: дух творчости, дух руйнування). Живе в посьолку багато людей. Багато з них творять, багато — так. Ранком, коли пролетять тьмяні одуди світанку, гудок. Один, два, три. Наталка будить і чоловіка, і Юрка. Остап іде раніш, Юрко — потім. (Потім): кидається до дверей. Наталка зупиняє. — ...Що? — Підождіть, я вам сніданок загорну, все одно запізнились. ...А то підставляє під його обличчя дзеркало. — Гарний?