Іван Петрович Котляревський
Наталка-Полтавка
Опера малороссийская в 2-х действиях
ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:
В о з н ы й Т е г е р в а к о в с к и й.
Г о р п и н а Т е р п и л и х а - вдова старуха.
Н а т а л к а - дочь ее.
П е т р о - любовник Наталки.
М и к о л а - дальний родственник Терпилихи.
М а к о г о н е н к о - выборный села.
Д Е Й С Т В И Е I
Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.
Я В Л Е Н И Е 1
Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).
N 1
Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються.
Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу,
Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.
Єсть же люди, що i моїй завидують долi,
Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi?
Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?
Тяжко жити без милого i в своїй сторонцi.
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися.
Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.
До кого я пригорнуся, i хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить.
Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нуждi i горi i проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене - i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi мої на тебе iще раз i навiки закриються…
Я В Л Е Н И Е 2
Наталка и возный
В о з н ы й. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону). Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiє на самотi.
Н а т а л к а (кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!
В о з н ы й. "Добродiю"! "Добродiю"! Я хотiв би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишепом'янутим iм'ярек.
Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство i розум.
В о з н ы й. Не о сем, галочко, - теє-то як його - хлопочу я, но желаю iз медових уст твоїх слишати умилительноє названiє, сообразноє моєму чувствiю. Послушай:
N 2
От юних лiт не знал я любовi,
Не ощущал возженiя в кровi;
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крин, душистий, прекрасний;
Утробу всю потряс;
Кров взволновалась,
Душа смiшалась;
Настал мой час!
Настал мой час; i серце все стонеть;
Как камень, дух в пучину зол тонеть.
Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,
Как жадний волк младую ягницю.
Твой предвiщаєть зрак
Мнi жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.
Противнi мнi Статут i роздiли,
Позви i копи страх надоїли;
Несносен мнi сингклiт весь бумажний,
Противен тож i чин мой преважний.
Утiху ти подай
Душi смятенной,
Моєй письменной,
О ти, мой рай!
Не в состоянiї поставить на вид тобi сили любвi моей. Когда би я iмiл - теє-то як його - столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап'ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiє лiпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечностi.
Н а т а л к а. Бог з вами, добродiю! Що ви говорите! Я рiчi вашей в толк собi не возьму.
В о з н ы й. Лукавиш - теє-то як його - моя галочко! i добре все розумiєш. Ну, коли так, я тобi коротенько скажу: я тебе люблю i женитись на тобi хочу.
Н а т а л к а. Грiх вам над бiдною дiвкою глумитися; чи я вам рiвня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бiдна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не пiд пару.
В о з н ы й. Iзложенниї в отвiтних рiчах твоїх резони суть - теє-то як його - для любовi ничтожнi. Уязвленное частореченною любовiю серце, по всiм божеським i чоловiчеським законам, не взираєть нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiє. Оная любов все - теє-то як його - ровняєть. Рци одно слово: "Люблю вас, пане возний!" - i аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.
Н а т а л к а. У вас єсть пословиця: "Знайся кiнь з конем, а вiл з волом"; шукайте собi, добродiю, в городi панночки; чи там трохи єсть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен? Любую вибирайте… Ось пiдiть лиш в недiлю або в празник по Полтавi, то побачите таких гарних, що i розказати не можна.
В о з н ы й. Бачив я многих - i лiпообразних, i багатих, но серце моє не iмiєть - теє-то як його - к ним поползновенiя. Ти одна заложила ему позов на вiчнiї роки, i душа моя єжечасно волаєть тебе i послi нишпорной даже години.
Н а т а л к а. Воля ваша, добродiю, а ви так з-письменна говорите, що я того i не зрозумiю; та i не вiрю, щоб так швидко i дуже залюбитись можна.
В о з н ы й. Не вiриш? Так знай же, що я тебе давно уже - теє-то як його - полюбив, як тiлько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх дiл околичностi, возникающiї iз неудобних обстоятельств, удерживали содiлати признанiє пред тобою; тепер же, читая - теє-то як його - благость в очах твоїх, до формального опредiленiя о моєй участi, открой мнi, хотя в термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi - теє-то як його - без отсрочок, волокити, проторов i убитков получити во вiчноє i потомственноє владiнiє тебе - движимоє i недвижимоє iмiнiє для душi моєй - з правом владiти тобою спокойно, безпрекословно i по своєй волi - теє-то як його - розпоряджать? Скажи, говори, отвiчай, отвiтствуй, могу лi бить - теє-то як його - мужем пристойним i угодним душi твоєй i тiлу?
