«Україна завжди палко прагнула свободи». Хто це сказав? Цю фразу, таку доречну для наших часів, коли Україна нарешті стала незалежною державою, написав Вольтер у XVIII сторіччі в «Історії Карла XII»: «L’Ukraine a toujours aspir? ? ?tre libre». Ларрі Вульф досліджує витоки концептуального поділу Європи на Східну та Західну, що його спершу винайшли мандрівники та мислителі доби Просвітництва, а відтак уречевили картографи та політики. Перш ніж з’явитися на мапі, Східна Європа постала в свідомості людини Просвітництва, констатуючись у процесах входження, заволодіння, уявляння, картографування, звернення і залюднення, що були результатом химерних поєднань уяви, інтересу та об’єктивного факту. Цей інтелектуальний продукт XVIII сторіччя пережив епоху свого народження і, збігшись із геополітичними реаліями XX сторіччя, породив культурно-філософські аномалії, наслідки яких не подолано досі.
В своей книге, ставшей обязательным чтением как для славистов, так и для всех, стремящихся глубже понять «Запад» как культурный феномен, известный американский историк и культуролог Ларри Вульф показывает, что нет ничего «естественного» в привычном нам разделении континента на Западную и Восточную Европу. Вплоть до начала XVIII столетия европейцы подразделяли свой континент на средиземноморский Север и балтийский Юг, и лишь с наступлением века Просвещения под пером философов родилась концепция «Восточной Европы». Широко используя классическую работу Эдварда Саида об Ориентализме, Вульф показывает, как многочисленные путешественники — дипломаты, писатели и искатели приключений — заложили основу того снисходительно-любопытствующего отношения, с которым «цивилизованный» Запад взирал (или взирает до сих пор?) на «отсталую» Восточную Европу.
