В сборник «Дождь» включены наиболее известные произведения прогрессивных китайских писателей 20 – 30-х годов ХХ века, когда в стране происходил бурный процесс становления новой литературы.
Впервые на русском языке книга классика эстонской литературы Оскара Лутса, написанная им в 1938 году и изданная на родине в 1988-м. “Осень” продолжает написанную до Первой мировой войны книгу “Весна” (“Картинки из школьной жизни”) с тем же героем — Тоотсом, где изображаются реалии жизни в Эстонии 30-х годов.
Впервые на русском языке книга классика эстонской литературы Оскара Лутса, написанная им в 1938 году и изданная на родине в 1988-м. “Осень” продолжает написанную до Первой мировой войны книгу “Весна” (“Картинки из школьной жизни”) с тем же героем — Тоотсом, где изображаются реалии жизни в Эстонии 30-х годов.
В Одессе нет улицы Лазаря Кармена, популярного когда-то писателя, любимца одесских улиц, любимца местных «портосов»: портовых рабочих, бродяг, забияк. «Кармена прекрасно знала одесская улица», – пишет в воспоминаниях об «Одесских новостях» В. Львов-Рогачевский, – «некоторые номера газет с его фельетонами об одесских каменоломнях, о жизни портовых рабочих, о бывших людях, опустившихся на дно, читались нарасхват… Его все знали в Одессе, знали и любили». И… забыли?..Он остался героем чужих мемуаров (своих написать не успел), остался частью своего времени, ставшего историческим прошлым, и там, в прошлом времени, остались его рассказы и их персонажи. Творчество Кармена персонажами переполнено. Он преисполнен такой любви к человекам, грубым и смешным, измордованным и мечтательно изнеженным, что старается перезнакомить читателей со всем остальным человечеством.
В однотомник вошли наиболее известные произведения Анатолия Знаменского: историческая повесть-сказ «Завещанная река», две повести о сегодняшнем дне кубанской станицы – «Осина при дороге» и «Обратный адрес», – а также несколько рассказов. Их ведущие персонажи – люди нравственного долга, несущие на себе главные заботы дня. Острота сюжета, жизненная достоверность и глубина конфликтов – вот что характерно для прозы А. Знаменского и что вызывает к ней неизменный интерес.
— Распроклятая моя доля, господин кюре! Поневоле станешь чертыхаться, ко ли одни век ничего не делают, а другие век работают и коли всю жизнь спина саднит от вьючного седла!...
В 1961 году Кастанеда изучал лекарственные растения и познакомился со старым индейцем Хуаном Матусом. Так началось многолетнее путешествие Кастанеды за пределы обычной реальности, в иные миры, с завораживающими подробностями описанные им в девятитомной эпопее.Имя Карлоса Кастанеды хорошо известно во всем мире. Уже его первое произведение, вышедшее в 1968 году под интригующим названием «Учение дона Хуана: путь познания индейцев племени яки», имело фантастический успех: за короткий срок было продано 300 тысяч экземпляров. Это вдохновило автора на издание целой серии книг, в которых он с завораживающими подробностями описал свое путешествие за пределы обычной реальности, в иные миры. В течение следующих тридцати лет вышло еще с десяток книг «спиритуального сериала», и каждую ожидали успех и популярность. Они породили обширнейшую литературу и были переведены на 17 языков. Можно сказать, что перед читателем «антропоэтический триллер», повествование о духовном пути человека, жаждущего обрести свободу и подлинные знания на «пути с сердцем».«Путь с сердцем не есть дорога непрерывного самоанализа или мистического полета, это путь привлечения радостей и печалей мира. Этот мир, где каждый из нас связан на молекулярном уровне с любым другим удивительным и динамическим проявлением существования, — этот мир является охотничьим угодьем воина».Carlos Cesar Arana СASTANEDA. (1925(?)-1998)
Аббат Антуан Франсуа Прево д'Эксиль прожил бурную и богатую событиями жизнь - был монахом, солдатом, искателем приключений. Современному читателю Прево известен как автор знаменитой повести «История кавалера де Грие и Манон Леско». В тени этой славы долго оставались незамеченными новеллы аббата Прево, которые до недавнего времени на русский язык вообще не переводились. Но как раз в этих коротких забавных историях наиболее ярко отразилась страсть Прево ко всякого рода приключениям. Эти новеллы полны динамизма, в них почти нет места описаниям, авторским рассуждениям, а факты подаются с восхитительным изяществом. Именно здесь проявляется особенность «улыбки Прево», его ирония заложена в самих сюжетах, в едва заметном несоответствии незатейливости рассказа и причудливости ситуации, в изящном балансировании на грани правдоподобия. Пусть читатель улыбнется вместе с аббатом Прево и порадуется, что из забвения извлечены еще несколько прекрасных историй, способных доставить настоящее наслаждение ценителям литературы.
Роман `Особняк` известного американского писателя Уильяма Фолкнера (1897 — 1962) — последняя часть саги о Йокнапатофе — вымышленном американском округе, который стал для писателя неиссякаемым источником тем, образов и сюжетов.
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року у селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер — Черкаська область) в родині дрібного поміщика. Дитинство провів серед мальовничої природи; зазнав відчутного впливу діда — 3.О. Лисенка, колишнього полковника, який брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, і був для свого часу людиною дуже освіченою, «знав добре французьку мову, зачитувався Вольтером та й у душі був вольтеріанцем». Усе це дало перші імпульси до формування його світогляду.У роки навчання у Полтавській гімназії Старицький залишився круглим сиротою (1852 р.), і відтоді турботи про його виховання взяв на себе двоюрідний брат його матері — В.Р. Лисенко, батько М.В. Лисенка. Разом з М. Лисенком — майбутнім видатним композитором — Старицький часто гостював у родичів, де співали російські та українські народні пісні, думи, читали заборонені вірші Т. Шевченка. Старицький не тільки прилучився до музичної культури, а й мав змогу ознайомитися з вітчизняною і зарубіжною літературою. На цей же час припадає і захоплення Старицького театром; «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника», «Сватання на Гончарівці», що ставилися аматорським гуртком, він і під кінець життя згадував як найкраще з усього ним баченого.На час навчання в Харківському (1858–1859 роки) і Київському (з 1860 р.) університетах М. Старицький і М. Лисенко були вже добре обізнані з сучасною російською та українською літературою. До цього періоду належать перші оригінальні вірші та переклади Старицького українською мовою творів Крилова, Пушкіна, Лєрмонтова, Огарьова, Міцкевича, Байрона, Гейне, а також перші спроби драматургічної творчості: лібретто опери «Гаркуша» за п'єсою О. Стороженка і сатиричної оперети «Андріяшіада». Разом з Лисенком він створює у Києві аматорський гурток, силами якого на вечорі пам'яті Шевченка в лютому 1864 року було показано «Наталку Полтавку».З 1871 року Старицький веде велику громадсько-культурну роботу, організовує разом з Лисенком Товариство українських сценічних акторів, яке давало спектаклі за їх творами (особливим успіхом користувалася музична комедія «Різдвяна ніч» — лібретто Старицького за Гоголем, музика М. Лисенка).Після повернення у 1881 році з-за кордону він видає перші свої поетичні збірки («З давнього зшитку. Пісні та думи»), п'єси «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «Не судилось», переклад трагедії Шекспіра «Гамлет, принц Данський».Значну частину літературної спадщини Старицького складають переробки, які формально цензурній забороні не підлягали. Малосценічні твори Я. Кухаренка «Чорноморський побут на Кубані» та І. Нечуя-Левицького «На Кожум'яках» він перетворив на динамічні комедії «Чорноморці» (1872 р.) і «За двома зайцями» (1883 р.) (до останньої тематично близький оригінальний водевіль Старицького «По-модньому», 1887 р.).Інсценізація творів М. Гоголя («Тарас Бульба», 1880 р.; «Сорочинський ярмарок», 1883 р.), О. Шабельської («Ніч під Івана Купала», 1887 р.), І. Крашевського («Циганка Аза», 1888 р.), Е. Ожешко («Зимовий вечір», 1888 р.), обробка п'єси Панаса Мирного «Перемудрив» (комедія «Крути, та не перекручуй», 1886 р.), були не механічним пристосуванням їх до сценічних вимог, а творчим переосмисленням. Інколи із запозиченого сюжету виростає цілком оригінальний твір, як, наприклад, драма «Юрко Довбиш» (1888 р.), створена за романом К.Е. Францоза «Боротьба за право». Питання про межі втручання у першоджерело та про авторське право драматурга поставало перед Старицьким і тоді, коли він на основі народних легенд про Марусю Чурай і думи про Марусю Богуславку творив драму «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1887 р.), трагедію «Маруся Богуславка» (1897 р.).Серед переробок були й лібретто опер «Тарас Бульба», «Утоплена» та ін.; слід, отже, відзначити плідність зусиль Старицького, який разом з Лисенком сприяв подальшому розвитку української національної опери.1883 по 1885 рік М. Старицький очолює і забезпечує матеріально першу об'єднану українську професійну трупу, створення якої було своєрідним підсумком багаторічних зусиль його в організації театральної справи на Україні. Вистави українського театру, в яких брали участь М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський та інші видатні актори, мали такий успіх, що були заборонені в Києві й усьому генерал-губернаторстві. Але трупа продовжувала працювати й виступала в Житомирі, Одесі, Ростові-на-Дону, Воронежі, Харкові, Кишиньові, інших місцях.Після відокремлення трупи Кропивницького Старицький віддає багато сил роботі з творчою молоддю. В 1887–1888 роках трупа Старицького з успіхом виступає в Москві та Петербурзі, а згодом гастролює у містах Поволжя, у Вільно, Мінську, Тифлісі.Розуміння зв'язку соціальних і національних проблем у визвольній боротьбі українського народу XVII ст. виявив письменник у сповнених трагедійного пафосу, позначених рисами епічності п'єсах «Тарас Бульба» (1881 р.), «Богдан Хмельницький» (1887 р.) (безперечно, пов'язаній із його ж романом-трилогією з часів Хмельниччини) та «Оборона Буші» (1899 р.).У п'єсах Старицького на сучасну тематику — «Зимовий вечір», «Розбите серце» (1891 р.), «У темряві» (1892 р.), «Талан» (1893 р.), «Крест жизни» (1901 р.), — різних за поетикою, позитивним героєм виступає людина, яка бореться проти соціальної несправедливості, за людську гідність, захищає в міру своїх можливостей слабшого.Письменник також тяжіє до драми ідей ібсенівського типу. Своєрідними розвідками в цьому напрямі були його п'єси «Остання ніч» (1899 р.) і «Крест жизни».Своє розуміння ролі й завдань театру в житті суспільства Старицький висловив у доповіді на Першому всеросійському з'їзді сценічних діячів (15 березня 1897 р.). Він звернувся до з'їзду з проханням допомогти українському театрові позбутися адміністративних і цензурних утисків. Назвавши цей виступ сміливим і патріотичним, Іван Франко вказав, що завдяки йому з'їзд прийняв ухвалу й заходи, наслідком яких були «значні пільги для театру, в тім числі й для українського, в Росії».Почавши писати п'єси з необхідності, М. Старицький досяг у них високої майстерності і став одним із найвидатніших вітчизняних драматургів; разом з іншими корифеями він надав цьому родові літератури вагомого значення у культурному процесі.
До книжки відомого американського письменника ввійшли кращі його твори. Автор у гумористичній формі показує лицемірство моралі капіталістичного суспільства, засуджує основи буржуазної цивілізації, співчутливо ставиться до «маленької людини».
«Острие бритвы» — одно из лучших произведений Моэма. Не просто роман, но подлинная «школа нравов» английской богемы начала XX века, книга язвительная до беспощадности и в то же время полная тонкого психологизма.Сомерсет Моэм не ставит диагнозов и не выносит приговоров — он живописует свою собственную «хронику утраченного времени», познать которую предстоит читателю!
Анатоль Франс — классик французской литературы, мастер философского романа. В «Острове пингвинов» в гротескной форме изображена история человеческого общества от его возникновения до новейших времен. По мере развития сюжета романа все большее место занимает в нем сатира на современное писателю французское буржуазное общество. Остроумие рассказчика, яркость социальных характеристик придают книге неувядаемую свежесть.
Фантазия автора превращает маленький круглый островок посреди реки в «очарованный остров», волшебное обиталище фей со своей историей, легендами и судьбой.
Последний, незавершенный роман Хемингуэя. Трагическая история жизни и гибели меланхоличного отшельника художника-мариниста Томаса Хадсона и его сыновей. Искренняя и правдивая книга об одиночестве и отчаянии, самоотверженности и отваге, поиске выхода из тупика и нравственном долге перед собой и окружающими.
Жил с деревенской простотою. В ее голосе, которым она пропела эту рыцарскую песню, было столько же скромной твердости, сколько в ее тихом шествии на ходулях; но эта рыцарская песня не нашла сочувствия ни в ком, кроме одной слабонервной дворняжки, начавшей подвывать певице самым раздирающим голосом и успокоившейся только после пинка, отпущенного ей сострадательным прохожим. ...
Я мог бы глубоко взволновать читателя рассказом о тех бесчисленных местах, куда я не попал, о тех бесчисленных людях, к которым не пришел в гости или которых не принял у себя, о тех бесчисленных случаях, когда уклонялся от приглашений и все — только потому, что я от рождения и по складу характера человек застенчивый. Но я не стану волновать читателя и приступлю к выполнению своего намерения....
