Юмористическое повествование Александра Житинского, написанное от лица молодого научного сотрудника Пети Верлухина, публиковалось в различные годы в виде повестей «Сено-солома», «Эффект Брумма» и др., завоевавших признание читателей забавными коллизиями, юмором и живым языком. Однако под одной обложкой книга ранее не выходила. Настоящее издание исправляет эту досадную оплошность издателей прошлых лет и даёт возможность читателям вспомнить те годы, когда всё было не так, как сейчас.
«Діви ночі» — один з найвідоміших бестселерів української літератури. За визначенням критиків — це перша українська кримінальна повість, написана за всіма законами жанру. Світ повій і кримінальних злочинців, партійних босів і збоченців — все це знайдете саме у «Дівах ночі». І нарешті в повному, а не спотвореному редакторами, обсязі.
"Майже про всіх людей, що відіграли в її житті хоч трохи варту окремого епізода ролю, в Дарки зберігся перший спогад — схований у пам'яті, як на дні шухляди, моментальний знімок іншого, чужого , за Бог його зна якими й прикметами з місця вирізненого, вихопленого оком з-поміж багатьох , з безладно захаращеного тла решти світу — як нехибна обіцянка майбутнього. Розкладені вряд, ці знімки явили б низку найрозмаїтіших і найнесподіваніших ракурсів — від блискавичного поціляння, навпроти себе, очима в очі, що викрешує межи двома вольтову дугу найкоротшого зв'язку (очі сині, очі сірі, очі зелені, всі з однаковим заворожливо-скляним блиском старовинного кришталю — все чоловічі очі: втім, як знати, які в цю мить у тебе?), — і до зроблених ніби прихованою камерою, коли об'єкт іще тебе не бачить і не підозрює, що йому судилося кимось для тебе стати, — ракурси профільні, у три чверті й навіть зі спини, точніше, з потилиці: потилиці часом бувають несамовито виразні. А проте, скільки б не порпалася в пам'яті, Дарка ніколи не могла знайти там уперше побачену Ленцю. Ленця не прийшла ззовні — вона розвинулася зсередини Дарки, як її власний орган. Як дочасно приспаний ґен спадкової хвороби"...
1999 року видавництво «Критика» першим в Україні перевидало два романи одного з найвизначніших українських прозаїків XX століття В. Домонтовича (Віктора Петрова, 1894—1969) — «Доктор Серафікус» і «Без ґрунту». За результатами опитування кількох сот експертів, що його провів Центр рейтинґових досліджень «Еліт-профі», цю книжку визнано (в номінації художня література) однією з трьох найпомітніших подій року. До другого тому вибраних творів В. Домонтовича увійшли його роман «Дівчина з ведмедиком» (1928) та найкращі оповідання й нариси різних років.«Проза Домонтовича — це проза наскрізь раціональної людини, що багато і радо читала твори експресіоністів або, сказати інакше, експресіоніста, що став колеґою Миколи Зерова і разом з ним мав огиду до українського гуляйпілля й „сентиментальної кваші“. І, може, найпарадоксальніше з усього, вагання між клясицизмом і експресіонізмом не зробило його стиль ні еклектичним, ні внутрішньо суперечливим, ні розхристаним. У цьому одна з типових рис його прози, і це визначає її місце в загальній історії новітньої української прози».Юрій Шевельов, 1984.«Петров залишається загадкою, ребусом, своєрідним сфінксом чи навіть Мефістофелем української культури. Те ж саме можна сказати про Домонтовича — його літературну креатуру. Мало не кожен Домонтовичів рядок містить парадокс, виклик, провокацію.Як екзистенціаліст Домонтович міркує про сутність людини, поставленої поза історію і суспільним буттям, про множинність її ідентичності, про плинність часу та релятивність істини, про абсурдність життя та нездійсненність свободи. Тому всі його герої в свій спосіб проживають цілий спектр екзистенційних станів, серед яких тривога, нудьга, непевність, навіть невроз, які з часом найдуть своє втілення на сторінках Камю і Сартра… Але Домонтович є водночас ще й естетом, навіть гедоністом. Крім того, він знає, що найкраща зброя проти песимістичного надриву — це іронія».Соломія Павличко, 1999.«Після виходу його „Дівчини з ведмедиком“ 1928-го року, більша частина критики сприйняла роман без особливих похвал; втім, дехто визнавав цікаву побудову сюжету, вдале розташування персонажів, здатність письменника бути психологом. Закиди були типові — втеча від зображення суспільного життя, непотрібне шукання неправдоподібних істин, буржуазні настрої. Одним словом, твір не був „відповіддю на соціяльне замовлення радянського читача“».Світлана Матвієнко, 2000. На украинском языке.
В. Г. Короленко написав багато прекрасних творів, одним з перших була повість «У поганому товаристві» (1885). Невдовзі з невеликими скороченнями її надрукували для дітей за назвою «Діти підземелля». Це твір про дитячу дружбу, про життя бідняків у царській Росії.
Повести в письмах внучатой племянницы Марка Твена, американской писательницы Джин Уэбстер принесли ей поистине мировую славу. Поставленный на Бродвее по мотивам этих произведений спектакль, а также созданные в разные годы киноверсии, в первой из которых роль героини сыграла знаменитая актриса немого кино Мери Пикфорд, неизменно имели шумный успех.
Повести в письмах внучатой племянницы Марка Твена, американской писательницы Джин Уэбстер (1876–1916) принесли ей поистине мировую славу. Поставленный на Бродвее по мотивам этих произведений спектакль, а также созданные в разные годы киноверсии, в первой из которых роль героини сыграла знаменитая актриса немого кино Мери Пикфорд, неизменно имели шумный успех.
«Длинноногий папочка» стал настоящим бестселлером. На его основе писались сценарии, ставились пьесы, делались экранизации. Так, в 1919 году было снято по мотивам романа немое кино с Мэри Пикфорд в главной роли, в 1930 году — первое звуковое кино с Дженет Гейнор.Сегодня «Длинноногий папочка» считается классикой зарубежной детской литературы.С рисунками автора и сценами из пьесы.
Оповідання «Для Есме? з любов'ю і мерзотою» («For Esm? with Love and Squalor») — шосте оповідання зі збірки «Дев'ять оповідань» («Nine Stories», 1953).Переклад здійснено за виданням:
История юношеского упоения жизнью – и взрослого, горького цинизма…История эстетов-оригиналов – писателей, запутавшихся в переплетениях реальности и вымысла…История утраты невинности – и обретения познания…Но прежде всего – история о совершенно чувственном наслаждении простыми радостями бытия!
«Возвращайтесь, доктор Калигари» — четырнадцать блистательных, смешных, абсолютно фантастических и полностью достоверных историй о современном мире, книга, навсегда изменившая представление о том, какой должна быть литература. Контролируемое безумие, возмутительное воображение, тонкий черный юмор и способность доводить реальность до абсурда сделали Доналда Бартелми (1931–1989) одним из самых читаемых и любимых классиков XX века, а этот сборник ввели в канон литературы постмодернизма.
"Для молодых мужчин в теплое время года" - вторая книга Ирины Борисовой, автора "Одинокого места Америки". Это попытка представить интересную жизнь нашей страны за последние 20 лет. Ироничные, смешные, грустные герои и героини меняются вместе со страной, в которой живут, ищут себя в новой жизни. "Да, возможно, мы проигрались в прах, - но умеем презирать проигрыш" - девиз героев.
Роман "Для радости нужны двое" продолжает цикл романов Вацлава Михальского о судьбах двух сестер — Марии и Александры, начатый романами "Весна в Карфагене", за который писатель Указом Президента РФ от 5 июня 2003 года удостоен Государственной премии России, и "Одинокому везде пустыня".В романе "Для радости нужны двое" читатель вновь встречается с Марией и Александрой, но уже совсем в другом времени — на пороге и за порогом Второй мировой войны. В свое время Валентин Катаев писал: "Вацлав Михальский сразу обратил внимание читателей и критики свежестью своего незаурядного таланта. У него верный глаз, острый аналитический ум. Он прекрасно владеет словом и знает ему цену. Ведущая сила его творчества — воображение. Женские образы в прозе Михальского всегда достоверны и неповторимы". Эти слова выдающегося мастера можно вполне отнести и к новой книге Вацлава Михальского.
Сборник «Для фортепиано соло» (1960) — бесценная коллекция шедевров малой прозы великого Андре Моруа, объединившая новеллы, созданные писателем на протяжении всей жизни. Лаконично и емко, с истинно галльским юмором — изысканным и злым — автор пишет о человеческих пороках и слабостях.И в то же время, следуя излюбленному принципу парадокса, писатель находит в своей душе место для благожелательности и сочувствия к своим героям и героиням, жаждущим занять под солнцем лучшие места.
Пятеро проводников сидели на скамье под стеной монастыря, что на самом перевале Большого Сен-Бернара в Швейцарии, и глядели на далекую вершину в красных пятнах от отсветов заходящего солнца, как будто выплеснули на гору в огромном количестве красное вино и оно еще не успело уйти в снег....
Сценарий легендарного фильма «ДМБ».Студент Штык соблазнил профессорскую жену; рабочий парень Бомба спалил дотла родной завод; завсегдатай казино Пуля скрывается от кредиторов – всем одна дорога – на призывной пункт. Там их учат, что в человеке должно быть все прекрасно – погоны, кокарда, исподнее, – иначе ты не человек, а млекопитающее. Для настоящего мужчины нет лучше места, чем родная армия...
