В книгу французского поэта Гийома Аполлинера (1880 — 1918), выдающегося представителя европейской культуры XX века, входят переводы, дающие многогранный образ его лирического наследия.
Лидия Ивановна Аверьянова (1905–1942) – талантливая поэтесса и переводчица, автор пяти не вышедших в свет сборников стихов, человек драматической и во многом загадочной судьбы. Лирика Л. Аверьяновой вызвала сочувственный интерес у Ф. Сологуба, А. Ахматовой, В. Набокова, Г. Струве и др. Наиболее ценная часть ее литературного наследия – «Стихи о Петербурге»; в 1937 г. они обрели статус «стихов-эмигрантов» и посмертно, в извлечениях, публиковались за рубежом под присвоенным автору псевдонимом А. Лисицкая. Поэтическое творчество Л. Аверьяновой представлено в книге во всей возможной полноте, большая часть стихотворений печатается впервые. В основу издания легли материалы из фондов Пушкинского Дома (СПб.) и Гуверовского института (США).
G?nter Grass warnt in der »S?ddeutschen Zeitung« vor einem Krieg gegen Iran. In seinem Gedicht mit dem Titel »Was gesagt werden muss« fordert der Literaturnobelpreistr?ger deshalb, Israel d?rfe keine deutschen U-Boote mehr bekommen.
У вірші «І ти колись боролась, мов Ізраїль…» Леся Українка використовує біблійні легенди про те, як народ ізраїльський шукав землі обітованої. Новітнім Мойсеєм поетеса побачила Богдана Хмельницького. Здавалося б, повинні запанувати мир та злагода між братами-сусідами. Але «дух зрадив», і знову український народ опинився ще в більшій неволі на своїй власній землі. Провідники нації теж не змогли знайти спільної мови між собою, спільної мети - «з отарою блукали й пастухи». З болем лірична героїня запитує: «Чи довго ще, о Господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?» Можливо, треба розсіяти народ по світу, щоб журба за рідним краєм примусила його боротися й добуватися батьківщини, тоді вона буде ріднішою? Твір ліро-епічний, сповнений риторичних запитань, які передають глибоку занепокоєність поетеси принизливим становищем свого краю й байдужістю народу.